(+++)
Часто тим, хто йде Божим шляхом, трапляється відчувати, як відходить і переривається в них святий мир, солодке внутрішнє усамітнення і люба свобода, а деколи від рухів серця підіймається така курява, що й не видно дороги, по якій треба йти. Коли й тобі випаде відчути щось подібне, то знай, що таке допускає тобі Бог для твого блага. Це і є та боротьба, за яку святі увінчалися світлими вінцями. Стій же мужньо, згадуючи це під час випробування. Водночас, як і при всякому іншому смутку, глянувши на Господа, говори Йому від щирого серця: «Господи, Боже мій! Поглянь на Твого раба, й нехай буде на мені Твоя воля. Знаю і визнаю, що істина Твоїх слів тверда та обіти Твої правдиві. І на них уповаю й стою я, не хитаючись на Твоєму шляху». Блаженна та душа, яка віддає себе таким чином Господу щоразу, як відчуває смуток і скорботу! І якщо, незважаючи на це, боротьба вперто продовжується, і ти не можеш так швидко, як би хотілося, узгодити свою волю з Божою волею, то не тужи й не падай духом, а продовжуй віддавати себе Богові, щиро схилившись перед Його постановами, й цим переможеш. Пригадай, яку боротьбу мав Христос у Гетсиманському саду, коли Він, як чоловік, жахаючись смерті, взивав: «Отче Мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша Мене»; а потім, віддавшись у Божі руки, повною і свобідною волею в глибокому смиренні сказав: «Однак не як Я бажаю, а лише — як Ти» (Мт. 26, 39).

Притча про запрошених на вечерю
Сьогодні ми зібралися тут, бо вирішили прийняти запрошення Отця, Який каже: «Приходьте, вечеря готова. Мій Син віддав своє Тіло і пролив свою Кров, і воскрес для всіх. Прийдіть, Він – ваша пожива, ваше життя, ваше щастя!». У Євхаристії Святий Дух учить нас відповідати на це запрошення так, щоб ця відповідь була присутня в усьому, що ми переживаємо, особливо в нашому служінні ближнім.
Щоб зрозуміти почуття, які Ісус висловлює у цій притчі, треба збагнути, як Він страждає, коли віддає себе нам. Отець дарує нам Святого Духа, Який шепоче, що Бог хоче нашого щастя. Натомість ми шукаємо цього щастя деинде. Ухиляємося від Його запрошення. Чому ми не відповідаємо? Якби ми дозволили, щоб той, хто засмучено шукає нас, торкнувся нас своєю любов’ю, то зрозуміли б свій нерозум і своє засліплення.
Чому ми ухиляємося? Завжди знаходимо дріб’язкові відмовки. Нам краще бути зі собою, ніж із Ним, бо запрошення, яке Він із любов’ю зробив нам, не увійшло до нашого серця. Щоб дійсно відповісти на Його запрошення від щирого серця, а не лише приходити час до часу, мусимо навчитися слухати Отця, Який кличе нас через Ісуса.
Що ж означає – слухати серцем? Божественна літургія, цей бенкет у Царстві Божому, на який ми запрошені, принаймні, щонеділі, вчить нас слухати, сходячи у глибину свого серця. Там ми слухаємо того, хто любить нас. Упродовж усієї Божественної літургії Отець каже, що любить нас, що бажає бути з нами, що кличе нас до себе. Слухати Його – означає йти Йому назустріч. «Прийдіть!» – цей заклик ми чуємо декілька разів від початку Божественної літургії, співаємо його, немов підбадьорюючи одні одних .
Як нам іти до Нього? Це не Він віддалений від нас, а наше серце – від Нього. Йти до Нього для нас життєво необхідно, инакше зрегресуємо, повернемося до своєї інфантильности, шукаючи в усьому самих себе. Наша увага відволікається від Бога і, як наслідок, ми ухиляємося від Його запрошення лише тому, що всю нашу увагу притягує наше егоцентричне «я».
Йти до Нього у простоті серця – означає звернути до Нього свій погляд, перебувати перед Його обличчям, подивляючи Його. Тоді у світлі Його обличчя відкриваємо, що ми – «Його». Тоді ми погоджуємося постійно народжуватися від Отця в Його улюбленому Сині. Перебуваючи з Ним, ми стаємо самими собою, тобто Його подобою, і можемо, як Він, бути відкритими до инших – любити.
Євхаристія – це велике таїнство Божої любови, яка перемінює нас. Адже сенс Тайної Вечері в тому, щоб ми долучилися до тієї Божої любови, яка виявилася в повноті через перемогу Ісуса над нашим гріхом, а наш гріх – це відсутність любови в нас і наша смерть, спричинена цим. Причащаючись розп’ятим і воскреслим Тілом Христовим, ми перебуваємо не тільки перед Ним, а й у Ньому, адже Він – в Отці, а Отець – у Ньому. Тоді ми перебуваємо в Христі, а Він – у нас.
Він перебуває в нас, а не тільки в мені, бо лише єднаючись із ним, можемо відкриватися иншим, бути з иншими, для инших, у сопричасті з ними. Єднаючись з Ісусом, я виходжу за межі свого смертного «я», відкриваюся до своїх братів і сестер, хочу слухати їх, пізнавати їх та їхні очікування. Бог є нашим Отцем, і цей факт реалізується в живому Тілі Христа.
Просімо Господа, так часто покинутого, Який любить нас і сумує через наші нерозумні відмовки, щоб навчив нас відповідати Йому, слухаючи Його в тиші свого серця. Застановімося над цим, коли, приступаючи до причастя, почуємо слова: «Зі страхом Божим і вірою приступіть!». Не лише, щоб бути перед Ним, але й бути «Його», бути в Ньому. Тоді ми станемо живим запрошенням для всіх, кого зустрінемо цього тижня, для тих, які не знають, що Бог їх любить і що їхня радість – у Ньому.

(???)
Дуже прошу кожну маму:
Приведіть дочку до храму.
І засійте в серці сина
Це зерно християнина.
І скажіть своїй дитині:
Йди завжди по цій стежині.
Пам’ятай мої слова:
Перше місце для Христа.
Будеш мати завжди щастя,
Як прийматимеш Причастя.
І цінуй недільну Службу,
І ціни з Ісусом дружбу.
І навчися поважати
Всіх, кого будеш стрічати.
Не шкодуй з руки хлібини,
Дай для бідної людини.
І моліться завжди, діти,
Будьте, як весною #квіти.
Там, де ви – гріха немає,
А любов лише витає.
Дуже прошу кожну маму:
Приведіть дітей до храму.
Василька, Петра, Надію,
Як колись батьки – Марію.
Будьте прикладом дитині,
Будьте світлом в кожній днині.
Колись діти скажуть вам:
Дякуєм за стежку в храм.
Автор: о. Петро Половко

ЧОМУ НА СВЯТО ПОТРІБНО ПЕРЕБУВАТИ У ТВЕРЕЗОМУ СТАНІ, А НЕ В АЛКОГОЛЬНОМУ?
Кажуть, що "випити на свято" - це наша українська традиція. Не маю нічого проти, щоб випити стакан соку, компоту чи простої води під час святкової трапези. Проте традиція не у простому напої, а "міцному" або "з градусом". Що ж мають на увазі під "міцним" напоєм і чому його зробили невід'ємним атрибутом будь-якого свята чи урочистої події? Давайте розбиратися.
До "міцних напоїв" відносять будь-який розчин, який містить у своєму складі етиловий спирт або іншими словами алкоголь. Його формула - С2Н5ОН. У кожному такому розчині (горілка, вино, шампанське, пиво, коньяк, самогон і т.д.) алкоголь міститься у різних кількостях (від 3% до 60%). А далі від нас вже починають приховувати правду.
Згідно ДСТУ 4221:2003, етиловий спирт - це токсична речовина з наркотичною дією, за ступенем впливу на організм людини належить до четвертого класу небезпечних речовин і має канцерогенні властивості. З цього визначення можна зробити висновок, що дана речовина є отрутою для людського організму і небезпечною для здоров'я і життя. Мало того, ще й наркотичного характеру дії, тобто такою, що викликає залежність. А традиція "випити на свято" вже стає традицією "отруїтись на свято". Ого! Не дуже привабливо звучить. Але чому нам продовжують нав'язувати саме алкогольні розчини на свято замість компоту, узвару чи води?
Відповідь дуже проста - це корисливі інтереси. Одні на цьому заробляють дуже великі гроші, інші заробляють менші гроші, а для когось це важель впливу. Проте варто розуміти, що гроші, виручені від алкоголю, і гроші виручені, наприклад, за овочі чи будь-який інший корисний товар - принципово різні гроші. За «овочевими» грошима стоїть реально вирощена картопля чи помідори. А за алкогольними грошима не стоїть ніякої новоствореної корисності. Це «порожні» гроші, присвоєні шляхом шахрайського обману населення. А несуть вони собою гігантські руйнування: хвороби, злочини, безпліддя, розбиті сім'ї, ДТП і т.д. Тому той, хто любить свого ближнього і свою Батьківщину - за жодних обставин не буде займатися алкогольним бізнесом.
Проте для того, щоб суспільство було алкоголізоване і на цьому можна було заробляти, мають бути виконані дві головні умови самоотруєння в суспільстві - це доступність та інформаційний терор. З доступністю все зрозуміло. Отрута продається скрізь, разом з продуктами харчування і ніколи не закінчується. А традиція "випити на свято" - це якраз один з інструментів інформаційного терору проти населення, коли шкідливу звичку отруїтись на свято і пригостити отрутою гостей зробили благородною справою, викрививши свідомість ще змалечку, при чому руками самих батьків. Адже коли на свято на столі стоїть отрута, а ви кажете, що це напій, який навіть корисний у певних дозах, головне знати "міру". Коли сказали, що цей "чудо-напій" розслабляє, знімає стрес і додає святкового настрою - то тим самим ви вже програмуєте присутніх, а особливо дітей, на самоотруєння. І навіть якщо у цей момент та дитина ще не спробувала, то бажання зробити це пізніше у неї вже виникло. І так від свята до свята, від весілля до хрестин, від дня народження до іменин, від зарплати до премії. "П'ють" за здоров'я, а воно слабшає, "п'ють" за щастя, а його все менше, "п'ють" за любов, а все більше ненависті і злості, "п'ють" за Україну, а ненька вимирає. А все тому, що не п'ють, а труяться! Може вже досить бути співучасниками цього злочину?
Свято вже саме по собі є великим щастям і радістю, адже означає єдність з Богом і кличе до святості. І розділяти цю радість потрібно добрими вчинками, словом, співом (колядками), але не отруєною чаркою. Не забуваймо, що ми всі народилися тверезими і це є нормальний стан, який досволяє любити, творити, навчатись, іншими словами духовно, морально, фізично чи інтелектуально розвиватись, дозволяє бути ЛЮДИНОЮ! І в цьому стані потрібно перебувати постійно!

Ключ до миру в сім'ї
Живуть в сусідніх будинках сім'я віруючих і сім'я невіруючих. Невіруючі весь час сваряться, а у віруючих завжди тиша і взаєморозуміння. Дружина невіруючого сусіда каже чоловікові:
– Сходи до сусідів і подивися, що такого вони роблять, що у них завжди все добре.
Пішов, сховався і спостерігає. Ось бачить, жінка миє підлогу в хаті, раптом щось її відвернуло, і вона побігла на кухню. В цей час її чоловікові треба було терміново в будинок. Він не помітив відро з водою, зачепив його і вода розлилася.
Тут прийшла дружина, вибачається перед чоловіком, каже:
– Пробач, дорогий, я винна, я залишила відро на проході.
Він:
– Ні, це ти вибач, я винен, бо я не побачив його в себе під ногами.
Невіруючий чоловік засмутився і пішов додому. В будинку дружина запитує:
– Ну що, подивився?
Чоловік:
– Так!
Дружина:
– Ну і що?
Чоловік:
– Все зрозумів! У нас завжди ВСІ ПРАВІ, а у них завжди ВСІ ВИНУВАТІ.

Маленький хлопчик, гуляючи з батьками по лісу, побачив чистий струмок. Він напився свіжої води, а потім, заради забави, взяв в руки гілочку і почав мутити воду в струмку. Дно струмка було піщаним, і тому на поверхню відразу піднявся пісок, опале листя і різне сміття. Колись прозора вода стала непридатна для пиття. Малюкові швидко перестало подобатися вглядатися в брудну воду струмочка. Він кинув туди гілочку і побіг до мами. А десь високо в горах інший хлопчик так само бавився з гірським струмочком. Він теж хотів помутити воду гілочкою, але дно струмка було кам'янистим, тому він зламав гілочку і побіг далі, нічого не добившись. Струмочок був чистий, як і раніше. Подібно цьому, деякі люди зовні здаються добрими і чуйними, як чистий струмок. Але спробуй хоч ненавмисно образити таку людину і побачиш, як з дна душі спливуть зарозумілість, дріб'язковість, гординя і старі образи, подібно намулу і сміттю в струмку лісовому. Коли ж людина постійно черпає силу в Слові Божому і про святе думає, то поступово приходить приклад смирення Христового і загартовує доброчесну людину покорою і великим терпінням, об які, як гілочки об камінь, ламаються всяка людська злість і ворожість

Дружба, як вона є...
На полі паслося двоє коней. Здалеку здавалося, що це були звичайні і нічим не примітні коні. Але якби ви підійшли ближче, то напевно помітили б дещо незвичайне. Очі одного з них були незрячими. Господар не відвів його на бійню і дбав про нього. І вже одне тільки це було дивно. Почекавши трохи і прислухавшись, ви б почули звук дзвіночка. Дзвоник був прив'язаний до вуздечки другого коня. Старий кінь чув його побрязкування, і завжди знаючи, де був його «одноплемінець», йшов за ним. Зупинившись і поспостерігавши за цими двома кіньми ви б помітили, як молодий наглядає за старим і не йде далеко, щоб той міг чути дзвіночок і йти за ним. Повертаючись з пасовища, він час від часу зупиняється, озирається назад, перевіряючи, чи не відстав його друг.
Ось так і Бог, як господар цих коней, не відмовляється від нас тільки тому, що ми недосконалі і у нас є проблеми. Він з нами і посилає нам інших людей, щоб вони допомогли нам, коли ми того потребуємо. Іноді ми, як і той сліпий кінь, ведені тоненьким звуком дзвіночка тих, кого Бог привів у наше життя. Іноді ми ті, кому Бог вклав дзвіночок в руки, щоб ми вели за собою інших. В цьому і є сенс дружби...
Ми не завжди бачимо друзів, але ми знаємо, що вони є. Потрібно тільки прислухатися до дзвоника в їх руках. Будьмо добрішим, ніж потрібно, тому що кожен, кого ми зустрічаємо на нашому життєвому шляху, веде власну битву зі своїми проблемами.

Правила доброго парафіянина
Відповідно до «етикету» сумлінного парафіянина (розробленого італійською парафією Св. Івана Хрестителя), «справжній католик» ходить до церкви із відчуттям духовної радості, оскільки йому відомо, що він стоїть перед Тим, Хто обіцяв утішити усіх, хто страждає: «Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28).

Навіть якщо парафіянин зайшов до храму «випадково», то він молиться як справжній учасник, а не як простий спостерігач. Варто завжди пам’ятати, що літургійна відправа не є часом для приватної молитви, але для спільної участі у молитві Церкви.

Пожертва, яку даємо під час Служби Божої, має бути дійсно участю кожного у загальній справі, відповідно до власних можливостей, а не для того, щоб просто заспокоїти свою совість, що вкинув щось, чи просто позбутися зайвих копійок у кишені. Фінансово підтримувати Церкву є обов’язком кожного християнина.

На вході до храму сумлінний парафіянин робить знак хреста (якщо є така змога, то замочує пальці у свячену воду), на згадку про хрещення. У середині храму зі знайомими слід привітатися лише кількома словами. Якщо є потреба поговорити, то слід робити це так, щоб не заважати іншим вірним.

Участь у Літургії треба брати і тілом, і розумом. Під час відправи вірні виконують різні дії: стоять (знак Воскреслого Христа), сидять (позиція для слухання), клякають (знак поклоніння, адорації), кланяються (знак поваги). А що більше, вірний, котрий дотримується «бонтону» (правил доброго тону), що є поєднанням традиції і здорового глузду, завжди намагається зайти до храму ще до початку відправи. Якщо приходимо перед початком, то час перед спільною молитвою треба провести у внутрішньому приготуванні до Служби Божої, а не в розмовах зі знайомими. Цей час треба використати для того, щоб у тишині прийняти Божу благодать.

Церква не є місцем, де викликають зацікавлення до своєї персони чи демонструють власну фізичну привабливість. Церква – не модний подіум. Навіть якщо надворі спека, уникайте одягу, який пасував би для прогулянки на пляжі. Це – справа виховання поведінки у святих місцях та у спільноті. Коли сидите, намагайтесь залишатись у зібраній позиції і не закидати ногу на ногу. Не слід спостерігати і досліджувати, що роблять інші. Це допомагає уникнути осудження, а поза тим така поведінка ще й допомагає вірним зосередитись на відправі та уважно стежити за її перебігом.

«Справжній католик» бере участь у діяльності парафіяльної спільноти. Він також докладається до віднови і реставрації парафіяльних споруд, щоб зберегти те, що йому залишили попередники.

Кожному, хто вже прийняв Причастя, треба одразу відійти вбік, щоб інші теж змогли приступити до священика і запричащатися. Після Причастя слід подякувати Господу в молитві. До завершення відправи з храму не можна виходити (за винятком нагальних потреб).

Християнський обов’язок не обмежується лише храмом, позаяк вірні продовжують виконувати його в родині, на роботі, в школі, в щоденному житті, чим дають свідчення своєї віри.

«Католицький Оглядач» за матеріалами Vatican Insider

Одного разу людина попросила у Бога... квітку ... і метелика . Але Господь дав їй кактус ... і гусеницю . Людина залишилася сумною, не розуміючи того, чому вона отримала те, чого не просила. І оправдала Господа, думаючи: “Але ж є стільки людей, які потребують допомоги!!” І відклала “подарунки” набік . Згодом повернулася побачити “дари” якими Господь її обдарував в свій час. З великою несподіванкою, побачила що з колючого і негарного кактуса народилася найпрекрасніша квітка, якої ще ніколи не бачила. А огидна личинка перетворилася на прекрасного метелика. Господь робить все задля нашого добра . Його дари є завжди найкращими для нас, навіть якщо нам може здатися що він не зрозумів наших бажань і не захотів їх виконати. Коли просимо щось в Бога а отримуємо інше, наша довіра до Нього не повинна зменшитися. Ми впевнені, що Він завжди дарує нам те, що є необхідним у певні моменти нашого християнського життя. Не завжди те що бажаємо...Є те чого потребуємо. Він знає це... Не зневірюйся і не обмовляй. Сьогоднішня колючка... Завтра стане найкращою квіткою.....