(+++)
Часто тим, хто йде Божим шляхом, трапляється відчувати, як відходить і переривається в них святий мир, солодке внутрішнє усамітнення і люба свобода, а деколи від рухів серця підіймається така курява, що й не видно дороги, по якій треба йти. Коли й тобі випаде відчути щось подібне, то знай, що таке допускає тобі Бог для твого блага. Це і є та боротьба, за яку святі увінчалися світлими вінцями. Стій же мужньо, згадуючи це під час випробування. Водночас, як і при всякому іншому смутку, глянувши на Господа, говори Йому від щирого серця: «Господи, Боже мій! Поглянь на Твого раба, й нехай буде на мені Твоя воля. Знаю і визнаю, що істина Твоїх слів тверда та обіти Твої правдиві. І на них уповаю й стою я, не хитаючись на Твоєму шляху». Блаженна та душа, яка віддає себе таким чином Господу щоразу, як відчуває смуток і скорботу! І якщо, незважаючи на це, боротьба вперто продовжується, і ти не можеш так швидко, як би хотілося, узгодити свою волю з Божою волею, то не тужи й не падай духом, а продовжуй віддавати себе Богові, щиро схилившись перед Його постановами, й цим переможеш. Пригадай, яку боротьбу мав Христос у Гетсиманському саду, коли Він, як чоловік, жахаючись смерті, взивав: «Отче Мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша Мене»; а потім, віддавшись у Божі руки, повною і свобідною волею в глибокому смиренні сказав: «Однак не як Я бажаю, а лише — як Ти» (Мт. 26, 39).