Дружба, як вона є...
На полі паслося двоє коней. Здалеку здавалося, що це були звичайні і нічим не примітні коні. Але якби ви підійшли ближче, то напевно помітили б дещо незвичайне. Очі одного з них були незрячими. Господар не відвів його на бійню і дбав про нього. І вже одне тільки це було дивно. Почекавши трохи і прислухавшись, ви б почули звук дзвіночка. Дзвоник був прив'язаний до вуздечки другого коня. Старий кінь чув його побрязкування, і завжди знаючи, де був його «одноплемінець», йшов за ним. Зупинившись і поспостерігавши за цими двома кіньми ви б помітили, як молодий наглядає за старим і не йде далеко, щоб той міг чути дзвіночок і йти за ним. Повертаючись з пасовища, він час від часу зупиняється, озирається назад, перевіряючи, чи не відстав його друг.
Ось так і Бог, як господар цих коней, не відмовляється від нас тільки тому, що ми недосконалі і у нас є проблеми. Він з нами і посилає нам інших людей, щоб вони допомогли нам, коли ми того потребуємо. Іноді ми, як і той сліпий кінь, ведені тоненьким звуком дзвіночка тих, кого Бог привів у наше життя. Іноді ми ті, кому Бог вклав дзвіночок в руки, щоб ми вели за собою інших. В цьому і є сенс дружби...
Ми не завжди бачимо друзів, але ми знаємо, що вони є. Потрібно тільки прислухатися до дзвоника в їх руках. Будьмо добрішим, ніж потрібно, тому що кожен, кого ми зустрічаємо на нашому життєвому шляху, веде власну битву зі своїми проблемами.