Меню
Ірина Котлярова поділилася записом
"Кошеняті було холодно у бліндажі, тому воно постійно сиділо неподалік від печі. Кошеня було худим і брудним, з вирваною на боках шерстю. Воно пам'ятало, як місяць тому почався обстріл, почався, як завжди, раптово, коли воно спало у будинку. Кошеня ледве встигло втекти від падаючої, зруйнованої прямим влучанням 120-ки стіни, шматок якої встиг вдарити у бік, видерши до крові шерсть і завдавши рану, яка довго мучила й боліла, поки кошеня не знайшов Бог.
Спочатку кошеня хотіло втекти й від Бога, воно від усіх тікало, притиснувши до маленької голови вуха, за своє коротке котяче життя воно вивчило, що поруч може пролунати вибух або вдарити кулеметна черга. Тому, коли у полі зору кошеняти з'явилися запорошені пилом берці Бога, який зайшов у зруйнований двір, першим бажанням було або бігти, або сидіти тихо в своїй затишній нірці у руїнах, чекаючи, поки берці підуть. Але кошеня помітили. Берці зупинилися і Бог сів навпочіпки, мовчки, з якимось страшенним сумом дивлячись на пару переляканих очей, які блищали у завалах.
Бог простягнув руку і витягнув кошеня з-під шматків цегли й уламків черепиці, все так само мовчки вивчаючи зіщулене від страху тільце, з якого випирали тонкі ребра. Кошеня спочатку хотіло вкусити або дряпнути, однак перш ніж воно набралося сміливості, Бог поклав руку в кишеню і дістав звідти шматок хліба, і поки кошеня жадібно їло, легенько гладив його по худій спині.
Бог забрав його з собою. У Бога на великому пальці лівої руки був глибокий шрам, кошеня запам'ятало це, коли той легенько втирав йому в рану якусь мазь, від якої вже не так боліло, і навіть можна було спокійно поспати. По цьому шраму кошеня впізнавало свого рятівника серед інших Богів, які теж добре ставилися до нього, підгодовували, гладили та гралися з ним у проміжках між боями або чергуваннями. Кошеня не знало, як висловити свою любов до Бога, тому воно дуже часто лизало шрам на його великому пальці, і Бог одразу сміявся, погладжуючи свого маленького друга.
Сьогодні сильно похолодало, і поки Бог спав, кошеня перебралося ближче до вогню. Рана майже загоїлась, і вже можна було навіть лягати на понівечений бік, не боячись спалаху болю. Зненацька щось із силою вдарило в землю біля бліндажу, а потім ще і ще. Затремтіли стіни, і Бог разом з іншими, схопивши автомат, вискочив назовні.
У бліндажі нікого не залишилось, лише у кутку виблискувала пара переляканих очей.
Обстріл тривав довго, близько години. Зовні було чути крики, гуркіт, кулеметні черги, стрілкотню автоматів, свист мін, а кошеня все сильніше притискалося до підлоги бліндажа.
Нарешті все припинилось. У бліндаж залетів один із друзів Бога, схопив пару ковдр і вискочив геть. Кошеня боязко виповзло зі свого кутка і теж піднялося сходами вгору.
Навколо бліндажа була розкидана земля, лежали мішки, горіли колоди, заготовлені під дрова, бігали бійці, кричав щось надсадно в рацію командир, і лежав хтось на землі, а хто саме - зрозуміти не можна було, тому що обличчя його було вкрите ковдрою, на якій розпливалася велика червона пляма.
Повз промайнули медики, на кошеня ніхто не звертав уваги, і воно пішло шукати Бога, незважаючи на холодне повітря, яке голками почало колоти його тіло. Берці снували перед його очима, але жодні з них не пахли Богом.
Кошеня набрело на воронку, обнюхало її, вловивши ледь чутний рідний запах, обійшло і раптово наткнулося на кров на землі. Воно підняло голову та побачило, що майже впритул підійшло до тіла, накритого ковдрою, але накритого не повністю, тому що з-під ковдри виглядала долоня з глибоким шрамом на великому пальці.
Кошеня підійшло до пальця й доторкнулося до нього носом. Палець не ворухнувся. Тоді воно розвернулося та повільно спрямувало до бліндажа, лягло на те місце, де перед боєм спав Бог, і завмерло.
Через деякий час до бліндажа спустилися інші Боги, майже не розмовляючи один з одним. Хтось запалив свічку, хтось налив щось у стакан, хтось мокрими очима дивився в нікуди. Один з друзів Бога підняв миску кошеняти, налив у неї молока, в іншу поклав шматок тушонки. Кошеня не зрушило з місця..."
Показати повністю...