Не перелетить...
- Тьоть, скажіть мені, просто скажіть. Як живучи на кордоні з росією – скільки від вас до границі, чотири кілометри? Ви ж на бомбі сидите, і при цьому голосуєте за шелупень, яка заведе сюди росіян. Ви ж першими удар на себе приймете, ну як же так?
- Доця, знаєш що, ти тільки не нєрвнічай, ладно? Я так собі думаю, якщо начнуть стрілять, то нас не зачепить. Воно через нас перелетить і дальше пуйде, а нас не тронуть.
Мені до сліз шкода цих людей. Ось цих своїх тіток і дядьків, яких я знаю змалку, з чиїми дітьми разом виросли, і з якими ми так рідко бачимося, хіба на гробки раз на рік. Трудяги, все життя на землі і в роботі. Боже сохрани вкрасти, взяти чуже чи не помогти сусідові.
І як же ретельно і невиліковно їм перепрошали мізки з телевізора. Вони черпають уявлення про Україну, про політиків, про вибори тільки з телебачення. Вони дивляться всі російські канали – знову ж таки, прикордонна зона (хотіла написати «прифронтова»), а потім переключаються на українські, і приймають повторну дозу тієї самої отрути. Плюси, інтер лишають по собі випалену землю, вбиваючи найменші паростки адекватного сприйняття, громадянської свідомості, віри у себе як в народ, віри в Україну.
Тьотя Валь, не перелетить через вас. Вони підженуть буса і зайдуть у ваш дім. Вони заберуть вашу пасіку, вашого культиватора та інструмент із гаража. Скільки у вас телевізорів, два? Холодильник, пралку. Сантехніку, яку ви обновили минулого року, і унітаз, і краники. Видеруть вікна, знімуть шифер з вашого даху. І опелька ви свого не заховаєте, і ту другу «бляху», яку розмитнили за тридцять шість тисяч гривень.
Ви ж не змовчите, ви ж кинетеся захищати своє добро, і вас закопають прямо тут, на вашому городі, і ніхто, ні одна жива душа не прийде вам на допомогу.
А якщо якимось дивом спасетеся, то засядете вдома як миша у норі. Ви забудете про сон, прислухаючись до ранку, чи ніхто не лазить по двору. По вівторках, коли у село привозитимуть хліб, ви займатимете чергу з ночі. Щоб не так страшно, ви будете носити з собою дрючок і сапку, але толку від вашого дрючка. 
І знаєте що? Я навіть не зможу вам сказати – а я ж попереджала! Скоріше за все, ми більше ніколи не побачимося.
Тамара Горіха Зерня (А шо там у ПП?)