Меню
ЯК МОСКОВСЬКА ОРДА НА УКРАЇНУ НАСТУПАЛА

«...За часів Гетьмана з України утікло до Московщини чимало злодійського елементу, нарешті під час самого наступу до большевицького війська приставали усякі темні індивіди, охочі до грабунків. Отже сі справді Українці по роду творили авангард большевицької армії. Вони їхали вперед здебільшого на реквізованих підводах, вели агітацію між селянами, а в разі потреби і нападали перфідно в тил нашої армії. Боротися з ними було майже неможливо, бо годі було їх відріжнити від місцевих селян. За ними йшло найстрашніше військо - Хинці. Добре годовані, в надії на грабунок, вони сміло йшли в бій. Не спиняли їх ніякі жертви, бо по їх релігійним віруванням (котрі, природно, большевики не старалися переробити й не боролися з ними, як з християнськими во імя марксової релігії) ті, що впали в бою, дістануться в рай. Отже вони умирали охотно, а на місце убитих сунули безконечні лави нових бійців. Наші вояки дивувалися такій самопожертві. В одкритому полі Хинці сунули на ворога одною густою масою. Наші скорострілами накладали гори трупів, але по тих горах вилазили живі, як сарана, і з тою безконечною масою годі було дати лад. Наші мусили відступати перед тою страшною численною перевагою, котру подолати не було ніяких фізичних сил нашому малочисельному і не завжди добре озброєному військові. Нарешті за Хинцями йшли вже й московсько-большевицькі частини, котрі добивали наших ранених, грабували населення, заводили свої порядки й настановляли свою адміністрацію.

Такій геніальній системі що могла протиставити наша нерішуча, слабодуха і на всі боки гнучка влада? Вона не мала відваги навіть настільки, щоб одкрити очі свойому народові на дійсний стан речей: навіть формально не обявила війни напасникові! Тому большевикам було легко представити і сю війну, як боротьбу української "буржуазії" проти власного ж "трудового" народу. В сей спосіб і велася агітація Москвинами супроти Директорії. Ясно, що Директорія при таких умовах власними силами вдержатися не могла проти такого хитрого противника. Її могла спасти тільки якась вища сила, як Центральну Раду Німці, але на сей раз такої вищої сили не знайшлося...».

Віктор Андрієвський, «Від Гетьмана до Директорії».
Показати повністю...