ПОГОВОРИ ЗІ МНОЮ, УКРАЇНО !

- Поговори зі мною, Україно !
Скажи мені, чого Тобі болить ?
Чим хвора Ти, скажи, моя Ти мила,
І душу Твою нині що ятрить ?

Де ділася Твоя краса і врода,
Чом не співає вже Твоя душа ?
Скажи, чому на Тобі хустка чорна,
Чом на очах Твоїх бринить сльоза ?

- У всьому цьому діти мої винні,
Хоча, не всі, а деякі із них...
Бо їх жага багатства засліпила,
Зреклись мене, а це - великий гріх !

А я ж їх пестила, я їх любила...
Давала все, поїла молоком.
А зараз вони наче подуріли,
Усю вже допивають мою кров...

А хустка чорна, бо біда спіткала,
Щодня оплакую своїх синів.
Уже не думала я й не гадала,
Що знов війна проклята прийде в дім.

Отак живу… Напевно доживаю…
Я вік свій довгий на оцій землі...
І от тому уже я не співаю
Свої веселі, запальні пісні...

- Прошу, Ти не журися, Люба моя !
Все буде добре - вірую я в це !
Іще всміхнеться Тобі світла доля,
Не раз Твій сад вишневий розцвіте…

Анатолій Розумний,
15 вересня, 2018