Вона мала б гуляти парком.
Босоніж, під дощем, або ранком.
Жовте листя під сонцем жбурляти.
З вільним вітром у танці кружляти.
Влітку в трави та квіти вдягнутись.
В тепле мариво загорнутись.
Дарувати життя і надію.
Та здійснити усі свої мрії…
А натомість.Четвертий рік поспіль.
Тільки сльози.Та болю їй вдосталь.
Тільки шепіт мін та пекельний дзвін…
Тільки він.
Вона мала б щасливо жити.
А не горя досхочу пити
Вона донька, мати, дружина.
Вона в серці, вона… Україна.
Присвячується усім дівчатам та жінкам, що дихають цією клятою війною, та уособлюють собою нашу неньку…
Автор: Володимир Шевченко, 95 ОМБр