А ви існуєте, немов оті тварини

І знову "200",
ще зовсім юні,молоді,красиві
пішли на небо, наче журавлі...
вже не вернуться до рідненького
порогу,
вже не обіймуть маму,
вже не розкажуть, про їх новий,
довгий,вічний сон...
І п'ятий рік,
щодня йдуть спочивати,
не сотні - сотні тисяч,
присязі вірних дочок і синів...
А ви,поганці,ходите по місту,
не оглядаючись,чи хтось сидить
за рогом,
стріляєте петарди,покидьки...
А хтось від них ховається,
й боїться,що зараз знову
стодвадцятка прилетить...
Ви п'єте віскі,курите кальяни,
а хтось на десять ділить сухарі...
Ви б'єте псів, і викидаєте котяток,
а хтось цінує,як товаришів...
Ви лазите з дівчатами нічними,
а хтось має одну, й цінує щиро,
карбує в пам'яті кожен момент чи зустріч...
Ви просто ниєте, все жалість викликаєте у всіх,
та ви існуєте лиш просто,як тварини...
А хтось живе весь час, неначе у останню
на землі цій мить...                                                                                                 Лілія Левицька