Меню
§§ Що таке церква та справжнє значення цього слова
(стаття взята з фейсбучного допису, таку їй назву дав управлінець цією спільнотою)
© Автор статті: Дмитро Корчинський

Святий Франциск проповідував пташкам, а я проповідую вам, ссавцям, хоча ви, менше ніж пташки, здатні сприймати незвичну інформацію. Ви, які сварите Церкву, не знаєте що є Церква. І правильно робите, адже чим менше знаєш предмет, тим легше його критикувати.

Але я вам таки розкажу.

Церква — не попи, хоча попи відіграють важливу роль в обряді. Ієрархія священників — це не “уряд” Церкви, але, скоріше її “академія наук”. “Уряду” нема. Церква — мережева структура, на зразок Алькаїди.

Московські “попи” розповідають інше, але джерела їхніх розповідей не в писаннях святих отців, не в багатовіковій практиці Церкви, не в догматах, а у школі КГБ, яку більшість з них відбули.

Церква складається не з людей, а з громад (як тіло з клітин). Не буває християн, які вештаються самі по собі. Стати християнином – означає увійти у конкретну спільноту. Стосунки в цій християнській громаді нагадують стосунки в конспіративному гуртку, недарма основні обряди християнства називають таїнствами, вони спонукають до таємничості в т.ч. й у політичному смислі.

Люди, які причащаються з однієї чаші – рідніші, ніж родичі. Христос прямо вказує на те, що стосунки з Богом – це стосунки з ближніми, саме ближні є посередниками між нами і Богом. ( Христос каже: ти не подав жебракові — це ти Мені не подав, ти накатав заяву на ближнього — це ти на Мене накатав ).

Є порочною практика лише формальної участі в громаді. Коли людина забрідає до церкви, як до вокзалу, де всі чужі, вона одержує те саме, що й на вокзалі – квиток до Жмеринки, а не до Царства Небесного. Члени однієї громади спільно не лише моляться, але й вирішують соціальні, політичні і воєнні питання. Члени перших християнських громад мали спільне майно й жили разом.

Усі проблеми та конфлікти, що виникають в громаді, вирішуються всередині неї, за словом Христа: «Якщо згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою та ним одним; якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого; якщо ж не послухає, візьми із собою ще одного чи двох, щоб вустами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово; якщо ж не послухає їх, скажи церкві; а якщо й церкви не послухає, нехай буде тобі, як язичник та митар (податковий інспектор – ред.)» (Мт. 18: 15-17).

У жодному разі конфлікт не виноситься за стіни Церкви, на суд громадськості або державної влади: «Як сміє хто у вас, маючи справу з іншим, судитися у нечестивих, а не у святих? … Але брат із братом судиться, і притому у нечестивих. І те вже вельми принизливо для вас, що маєте тяжби між собою» (1 Кор. 6:1-7)

Коли християнин у конфлікті з іншим християнином звертається за допомогою до позацерковних установ (пише заяву до міліції, позивається до суду, скаржиться до бусурманської адміністрації) – він звертається по допомогу до диявола. Не все у зовнішньому світі – диявол, проте, суди, поза сумнівом, служать йому, бо сатана – менеджер світу цього.

Такі стосунки хотілося б бачити і в середовищі комбатантів, особливо, добровольців.

Саме тому нам так хочеться християнізувати нашу війну.

Амінь.
Показати повністю...