Багато думаю останнім часом про сліди, які залишають люди у житті інших людей, якщо взагалі залишають. І чому одні залишають, а інші ні. Колекція таких слідів досить різноманітна. Хтось увійшов ненадовго і змусив змінити світогляд на якісь речі і людей. Хтось залишив після себе три-чотири музичні композиції. Або два-три слова, які стали своїми. Або валізу. Хтось зраджував так, що назавжди навчив бути вірним. А хтось так пояснював любов, що навіть люблячи не захочеться говорити це слово вголос, настільки воно тепер зіпсоване. Комусь спасибі, що був, комусь спасибі, що більше немає. А хтось зник сам по собі, і ні слів немає про це, ні жалю. Неймовірно.