Меню
Я думала: зима нас обійде,
Але дивлюся: заміта дороги,
Бо ж віхола висвистує, гуде,
Збиває з ніг, морозом обдає…
І привидами бачаться тривоги.

Не порятує вже ніхто. Бо ж де
Сховаєшся? Під зимними вітрами
Промерзло все живе і неживе.
Неначе скло, зробилося крихке
Те почуття, що визріло між нами.

Світ губиться у сніжній пелені.
Надії промінця не відшукати.
У серці біль, ну а вуста – німі.
Зникають, мов сніжинки на вогні,
Слова, яким вже піснею не стати.

Хто винен, що в природи – суєта?..
Ця лагідна пора заледеніла.
Десь узялася віхола ота...
Та й все вона на світі заміта...
Й противитися їй уже несила.

Тепло сердець – і те не зігріва,
Бо спільну путь засипує снігами.
Під покривалом долі нежива
Струна, котра без дотику смичка,
Замерзла та й упала поміж нами...

Я ж думала: зима нас обійде…

(c) Надя Козак
Показати повністю...