як горілиць впаду в духмяні трави,
вдихну їх неповторний аромат
ромашко – волошковії отави
відносять вкотре у дитинства сад...

а там і луки, і поля… й корови,
і ми, малі -- замурзані такі…
радіємо і плещемо в долоні
і босими танцюєм на дощі...

дитинство хуторянське – то як диво,
як світлий сон, що на усе життя –
оберігає, ніжно живить, гріє,
із теплих спогадів мережить майбуття...

© Віра Лахута

(Картина - Наталья Головина)