Зійшлися тисячі синів

Не журналістів це забава,
Не чорна вигадка, не сон,
Що над Європою вже знову
Навис зажерливий дракон.
Так ніби з давньої епохи,
З доісторичних ще часів,
Лунають звіра хижі кроки,
В крові шляхи його слідів.
Вогнем шиплять страшні язики,
Сягають полум’ям до хмар,
А з пащі стогоном великим
Він викидає згубний жар,
І вже горять поля і хати,
Дракон все нищить залюбки,
І починяє поглинати
У небі мирні літаки.
А там жінки й маленькі діти —
Майбутніх вчених імена.
Та цій потворі лиш би вбити,
Бо назву має він — війна.
То хто ж зберіг дракона нині,
В якій він вижив стороні ?
Аж глянь, блищить ярлик на спині,
А там: «Це зроблено в Кремлі».
І на простори України,
Як силу зла і темноти,
Вночі дракона запустили,
Лице сховавши від ганьби.
Та маска тут не допоможе,
Ховай обличчя — не ховай,
Ти українського народу
Не зломиш, враже, так і знай !
Бо вже в ряди непереможних
На захист краю й матерів,
Почувши звуку клич тривожний,
Зійшлися тисячі синів.
Загони хлопців найдорожчих,
Загони хлопців золотих,
Нащадки славних запорожців,
Повстанців вічно молодих,
Щоб зупинити від навали
Цю двоголовую орду,
Щоб нам життя не плюндрували
Якась «ДНР» чи «ГРУ»,
Щоб зберегти народу волю,
Щоб процвітав наш край завжди...
Вам, українськії герої,
За подвиг слава на віки !

Петро Шмігельський.