На рахунку Олексія Коршика понад двісті врятованих життів бойових побратимів

Лейтенант медичної служби Олексій Коршик потрапив у Демократичну Республіку Конго через горнило війни на Донбасі. Він пишається тим, що йому випала доля презентувати нашу країну в ООН

Того дня сигнал на перехоплення поранених пролунав по рації десь по обіді. І хоча виклик був досить несподіваним, адже противник уже давно не обстрілював наші позиції вдень, це не вплинуло на блискавичне рішення начмеда батальйону та швидкий виїзд двох екіпажів на «санітарках» до так званої точки евакуації

— По радіозв’язку нам повідомили лише те, що хлопці в дуже важкому стані, — розповідає начальник медичної служби батальйону, який бере участь в операції Об’єднаних сил, лейтенант медичної служби Олексій Коршик. — Прибувши на місце, терміново почали готуватися приймати поранених. Однак противник настільки точно клав 82-мм міни на наші позиції, що навіть бронетехніка не могла вийти з-під обстрілу до нас назустріч. Одразу доповіли командирові про прибуття й спробували задля маскування відігнати «санітарки» за дерева глибше в ліс. А вийшло, що таким чином викликали вогонь на себе. Ворожі коригувальники вогню тільки цього й чекали. Навіть величезні червоні хрести на бортах наших автомобілів не зупинили їх.

Земля стрясалася від розривів. Викинутий вибуховою хвилею ґрунт збив із ніг військових медиків. У повітрі утворилася щільна хмара їдкого диму.

— Лежу засипаний землею й звідкись здалеку чую крик, — пригадує Олексій. — Виявляється, переключившись на нас, «орки», самі того не підозрюючи, дали змогу старшині роти вивезти поранених у безпечне місце. І тепер він повернувся по нас. Пам’ятаю, він стоїть напроти й чогось кричить на мене: «Швидко забирайте поранених, і, поки противник забезпечує себе новим боєкомплектом, ви маєте кілька хвилин».

Далі, як розповів Олексій Коршик, він із медичною сестрою Іриною діяли вже, як кажуть, на автоматі.

— Зупиняємо кров. Підключаємо хлопців на катетер. Тримаємо тиск і мчим...