Меню
1
Поділились 1 користувач
Минуле давно вже написано
Зомлілим потоком чорнил,
Що вроджене – заколисано,
Що вмерло – в тумані кадил.
В рукопис іде сьогодення
Під злети й падіння зірок,
На відчаї і натхнення –
Один і все той же рядок.

Простелює аркуш майбутнє
Під стомлений слід мозолі́в,
В надії отримати сутнє,
Без зайвих надуманих слів.

Життєві сюжети капризні –
Тут кожен до власного звик,
Та як же від вдиху й до тризни
Все те не жбурнути в смітник?

Щоб так, ще до автора скону,
Упавши в читацький дурман,
Хтось ніс би його, як ікону,
На вигук – Оце так роман!

Василь Ковтун.
Показати повністю...