ХАТИНА МОЯ. (Ніна Погонець)
До хати моєї стежина лежить
Та ледве помітна поміж споришами,
До мене по ній вже ніхто не біжить
Не впаду в обійми своєї я мами.

Хатино сільська, сиротино моя,
Які ми сьогодні з тобою подібні
Уже не збереться в тобі вся сім'я,
Пішли із життя усі мої рідні.

Пустує город, бур'яном зароста,
А в річці верба, немов посивіла
Іржавий ланцюг її стан огорта
Він лодку тримав, що давно вже погнила.

Здається ще вчора небесна блакить
Сміялася сонцем та радо вітала,
А нині в душі той спогад болить
Я все за ті дні, сьогодні б віддала.

Мій краю безцінний, Україно моя!
І хата з криницею й калина з лозою
Я ваша частинка, не забуду вас я,
Бо жменьку землі я взяла із собою.