#живопис
Микола Івасюк, "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва"
Ця картина чудом уціліла.
Багато працював Микола Івасюк і над портретами. Він увіковічнив на полотні Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольгу Кобилянську. "Вся наша родина завдяки батькові та його розповідям із великою шаною ставилася до геніальної поетеси Лесі Українки", – наголошувала Олена Івасюк.
Попри талант, художникові було важко утримувати родину. Тож був змушений малювати іконостаси. У 1908 році спробував жити у Відні, але ностальгія за Батьківщиною мучила серце. Відтак, художник із сім’єю переїхав до Львова.
У 1914 році Івасюк із сім’єю переїхав до Києва. У 1921 вирушив до Відня. Там він малює батальні картини, розпочав свій ще один знаменитий твір "Богун під Берестечком". Та душа тужила за Україною. Відтак, у 1926 році Івасюк із родиною остаточно зупинився у Києві. Приїхав на запрошення уряду Української РСР. Жив то в Боярці, то у Пущі-Водиці, то в Ірпені. Згодом у Києві виділили квартиру.
"У 1932 році батько зробив останній мазок на картині "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва", – згадувала Олена Івасюк. – Щоб картина краще зберігалася, він зняв її з підрамника, скрутив у рулон, поклав до спеціальної скрині і поставив у кутку квартири. Батькові було 67 років. Він малював її 38 років" (за іншими даними малював 20 років).
Та у 1937 році сталася біда. "Вночі постукали в двері, – пригадувала Олена Івасюк. – Ми відчинили. До помешкання самовпевнено зайшли троє озброєних чоловіків. Позабирали картини і папери. Випадково не побачили тільки "В’їзду Богдана Хмельницького до Києва". Батька заарештували й повели. Йому ще в хаті погрожували. 25 листопада 1937 року його життя закінчилося , він був розстріляний у сталінських катівнях у Биківні..."
Через багато років група учнів із Заставни та вчитель історії Марія Орлик поїхали у Биківню, де розстріляли видатного земляка. Вони привезли меморіальну дошку й залишили її біля великого куща калини, де обірвалося життя художника. (В. Чорней)
Микола Івасюк, "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва"
Ця картина чудом уціліла.
Багато працював Микола Івасюк і над портретами. Він увіковічнив на полотні Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольгу Кобилянську. "Вся наша родина завдяки батькові та його розповідям із великою шаною ставилася до геніальної поетеси Лесі Українки", – наголошувала Олена Івасюк.
Попри талант, художникові було важко утримувати родину. Тож був змушений малювати іконостаси. У 1908 році спробував жити у Відні, але ностальгія за Батьківщиною мучила серце. Відтак, художник із сім’єю переїхав до Львова.
У 1914 році Івасюк із сім’єю переїхав до Києва. У 1921 вирушив до Відня. Там він малює батальні картини, розпочав свій ще один знаменитий твір "Богун під Берестечком". Та душа тужила за Україною. Відтак, у 1926 році Івасюк із родиною остаточно зупинився у Києві. Приїхав на запрошення уряду Української РСР. Жив то в Боярці, то у Пущі-Водиці, то в Ірпені. Згодом у Києві виділили квартиру.
"У 1932 році батько зробив останній мазок на картині "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва", – згадувала Олена Івасюк. – Щоб картина краще зберігалася, він зняв її з підрамника, скрутив у рулон, поклав до спеціальної скрині і поставив у кутку квартири. Батькові було 67 років. Він малював її 38 років" (за іншими даними малював 20 років).
Та у 1937 році сталася біда. "Вночі постукали в двері, – пригадувала Олена Івасюк. – Ми відчинили. До помешкання самовпевнено зайшли троє озброєних чоловіків. Позабирали картини і папери. Випадково не побачили тільки "В’їзду Богдана Хмельницького до Києва". Батька заарештували й повели. Йому ще в хаті погрожували. 25 листопада 1937 року його життя закінчилося , він був розстріляний у сталінських катівнях у Биківні..."
Через багато років група учнів із Заставни та вчитель історії Марія Орлик поїхали у Биківню, де розстріляли видатного земляка. Вони привезли меморіальну дошку й залишили її біля великого куща калини, де обірвалося життя художника. (В. Чорней)
Показати повністю...
Микола Зінчук
Скільки людей знищили москалі кляті і їх поплічники. Потрібно більше розповідати такі історії про жахливу долю наших дідів і прадідів може сучасний люд задумається яке майбутнє нам обирати
2