Згадала, давно це було.
Світила лампада із лою.
І ніч накривала село.
І місяць світив наді мною
І бився у темне вікно
метелик, летів до лампади.
А ніч розстеляла сукно
й співала сумні серенади.
На покуті образ висів,
у кіптяві лампи світився.
І чути було тихий спів -
то вечір до Бога молився.
То бабця хрестила кутки,
дідусь припадав на коліна.
Висіли на жердці хустки
і пахла від стін біла глина.
Згадала, не можу забуть
той запах, ту кіптяву з лою.
Не можу нічого вернуть,
хоч місяць і зараз зі мною.
Г.Потопляк.