МОВО МОЯ! БОЖА ЛАСКО СВЯТА…
Вмієш зігріти, мов сонце ясне.
Світишся зір всіх ясніше.
Як слово почую, рідне, своє.
Стане на серці тепліше.

Ти мов джерельна, іскриста, свята,
чиста, прозора водиця.
Слів мов зернят в золотих колосках,
що у полях колоситься.

Ти як мелодія ніжна дзвениш,
в хвилях морських тебе бачу.
Мово моя ! Я тобою сміюсь,
щастю радію... і плачу.

Лиш доброту сієш в серденько ти,
в усмішках світишся ласкою.
А в колисковій матусиній, в снах...
ти розсипаєшся казкою.

Слово твоє можна мовити. Так !
Бачити, чути і сіяти.
Вчить воно нас відчувати й любить,
і спонукати, і вірити.

А у вінку твоїм пишнім слова
барвами літніми світяться.
В чистих злітають до Бога думках,
мріями світлими тішаться.

Хто оцінить тебе може ? І як ?
Божий мій світлий дарунку !
Слово твоє є легким, ніби птах,
і у палкім поцілунку.

Ти, мов та пісня, весела й дзвінка,
скрізь над землею злітаєш.
Мово моя ! Божа ласко свята...
Меж ти у світі не маєш.                                                                                              Надія Башинська