Меню
Надія Новицька поділилася записом
#рецепти
Капусняк

Інгредієнти:

Яловичина (реберця або грудинка) – 500 г,
картопля – 4-5 шт.,
морква – 2 шт.,
ріпчаста цибуля – 2 шт.,
капуста (краще молода) – половина середнього качана,
пшоно – 1 склянка,
томатна паста – 2 столові ложки,
борошно – 1 столова ложка,
лавровий лист,
чорний перець горошком,
сіль – до смаку, свіжа зелень у будь-якій кількості.
Спосіб приготування:

Варимо смачний бульйон

 М’ясо викладаємо в каструлю, заливаємо холодною водою та варимо на середньому вогні.

Щойно вода закипіла, зливаємо її, споліскуємо каструлю, промиваємо м’ясо теплою проточною водою. Знову заливаємо м’ясо холодною водою та ставимо на невеликий вогонь.

Як тільки на поверхні бульйону з’являється піна, знімаємо її шумівкою, кидаємо туди цілу очищену цибулину та перець горошком. Щільно закриваємо каструлю кришкою та варимо м’ясо ще не менше години.

Варимо капусняк

Виймаємо м’ясо з бульйону, дістаємо цибулину. М’ясо залишаємо охолоджуватися.

У бульйон викладаємо промите пшоно. Поки воно закипає, чистимо картоплю. Картоплю викладаємо в бульйон або цілою, або розрізаною навпіл, залежно від розміру.

Щойно бульйон закипить, солимо його та зменшуємо вогонь.

Готовимо засмажку для супу. На сковороді розігріваємо рослинну олію, дрібно ріжемо цибулю та висипаємо на сковороду. У цей час чистимо й тремо на дрібній тертці морквину.

Коли цибуля просмажиться до золотавого кольору, додаємо до неї моркву. Смажимо 5 хвилин, періодично помішуючи.

Викладаємо на сковороду 2 столові ложки томатної пасти, перемішуємо, солимо, накриваємо кришкою й тримаємо ще 5 хвилин.

Тепер кладемо на сковороду 1 столову ложку борошна. Усе швидко перемішуємо, вимикаємо вогонь. Засмажка готова.

На великій тертці тремо капусту. Процедура неприємна, але необхідна.

Виймаємо з бульйону зварену картоплю, розминаємо її на пюре. Кладемо в бульйон капусту, картопляне пюре, часто помішуємо, даємо закипіти. Кладемо туди засмажку.

М’ясо знімаємо з кісточок і дрібно ріжемо. Як тільки суп закипить, викладаємо в нього м’ясо. Дрібно ріжемо свіжу зелень і додаємо в бульйон.

Вимикаємо вогонь, накриваємо каструлю кришкою та даємо супу настоятися. Подаємо капусняк з великою ложкою сметани.
Показати повністю...
Надія Новицька поділилася записом
ПРОЯВ ЕМОЦІЙ - ПОЗИТИВНИХ І НЕГАТИВНИХ, НАМ КОРИСНИЙ? НЕОБХІДНИЙ!

Потрібно виливати почуття назовні. Гірше, якщо ви перестанете це робити. Вони будуть накопичуватися і застигати всередині. А потім - вмирати.

Харукі Муракамі.

Чи легко вам виражати симпатію? Чи властиво вам говорити дякую навіть у ситуації незначної участі іншої людини? А , можливо, більш складно подякувати людині близькій, яка неодноразово жертвує власними інтересами? Чи легко вам говорити про любов людям, яких ви насправді любите: власній дитині, партнерові чи старшим батькам? І якщо це так, то чи задумувались ви - чому?

Здавалося б, у нас в суспільстві немає табу на вираження теплих почуттів - ніхто тебе не присоромить, "це ж хороші, правильні почуття". Але.. все трохи складніше, ніж наші логічні міркування.

Деколи не виражені теплі почуття напружують із середини і віднімають енергію набагато сильніше, ніж не виражені негативні почуття. Ми так влаштовані, що якщо у нас затиснутий якийсь один полюс, то й інший протилежний полюс також буде заблокований.

Якщо з якихось причин заблокована печаль / злість / заздрість / ревність / страх, то і радість / спонтанність / легкість / подяку / зворушливість будуть заблоковані. Неможливо зі своєї особистості і психіки зробити аплікацію - вирізати те, що подобається, а те, що оцінюється як "погане" - викинути і забути. Власне, через спроби зробити це і починаються всі неврози і більш складні патологічні процеси.

У психотерапії часто терапевт "розкопує" так звані негативні почуття саме з тієї причини, адже вони приглушують, позбавляють доступу до того світлого, що завжди стоїть за так званим негативом.

Але якщо просто відреагувати злість / заздрість / ревнощі / страх, не досліджуючи про які потреби та дефіцити сигналізують ці почуття, полегшення настає зовсім ненадовго і знову навалюється тяжкість. І тоді дійсно простіше зробити висновок про те, що не варто було розпочинати процес.

Так, не варто працювати з важкими переживаннями, що віднімають багато енергії, якщо не сприймати їх як двері до того, на що вони завжди вказують. Вивільнення енергії, наповненість, вільне дихання душі і тіла наступають лише тоді, коли печаль прояснює цінність того, що оплакується. Коли злість і лють служать вірним компасом того дуже тонкого і чутливого місця душі, які ці почуття захищають. Коли заздрість розкриває свої справжні хочу, а ревнощі вказує на те, що я сам собі забороняю або чого мене колись позбавляли значимі для мене люди.

Тому насправді дієво та психотерапевтично для людини - не відщеплювати від себе свої почуття - страх, печаль, злість, заздрість, ревність - а слухати їх, іти за ними туди, куди вони показують, досліджувати, які місця душі закликають зміцнити для того, щоб світла та конструктивна енергія душі полилась вільним потоком.

Надія Іванців, лікар - психотерапевт
Показати повністю...
Надія Новицька поділилася записом
ЩО ТАКЕ «КУЛЬТУРА СПОВІЛЬНЕННЯ» АБО SLOW LIFE?

Більшість з нас сьогодні звикли до швидкого темпу життя. Ми працюємо швидко, відпочиваємо швидко, будуємо відносини швидко, перебуваємо у багатьох процесах одночасно – в тренді поліфункційність. Ми вибираємо найшвидшу дорогу та їмо швидку їжу. Ми переписуємось замість живого спілкування, сповідуємо кількість, а не якість, і заковтуємо шматки життя, замість того, щоб смакувати його і отримувати насолоду.

Вся ця швидкість вимагає великих витрат. Наші відносини страждають. Наша продуктивність страждає. Наші фінанси страждають. І наше здоров'я, як психічне, так і фізичне, страждає.

Антидотом є сповільнення.
Однак з такою швидкістю, що вбудована в нашу ДНК, сповільнення може стати справжньою проблемою. Саме слово вже несе негативні асоціації. Коли ми думаємо про повільність, ми зазвичай вважаємо, що хтось не справляється, відстає, гальмує.

Але в контексті того, як нестримно ми проживаємо наше життя сьогодні, сповільнення – це єдине, що може нас врятувати.

Так виник новий рух, що називається «Культура сповільнення» або ще Slow Life, який об’єднує всіх, хто втомився від сучасного надшвидкого темпу: коли одночасно сто справ за день, постійних страх щось не встигнути, пропустити, коли тексти на 2 секунди, бо нема часу почитати книжку, їжа з мікрохвильовки, бо ніколи приготувати обід.

Рух започаткували психологи Гейр Бертелсен і Карл Хоноре. Перший створив Світовий інститут сповільнення, другий написав книгу-інструкцію про те, як нарешті перестати квапитися і почати жити. Годинники викидати вони не закликають, а от знайти свій правильний темп – tempo giusto, як у музиці – наполягають: треба спішити – спішіть, але там, де це не потрібно, просто сповільніться, відчуйте момент, задоволення.
Карл Хоноре, якого Хаффінгтон-пост називає хрещеним батьком "Повільного руху", говорить: "Центральним принципом повільної філософії є час - час робити те, що важливе, і насолоджуватися цим процесом".

Принципи Slow Life насправді прості – робити все спокійно: обідати, подорожувати, гуляти, читати, навіть милуватися картинами в музеї не швидко-швидко-на ходу, а вдумливо. Розмови і зустрічі – без гаджетів, їх просто вимикають. В Норвегії ще й ввели повільні телепрограми: замість постійних стрибаючих кадрів навмисне створюють передачі без склейок, скажімо, як гість заходить у студію – від порогу до крісла, як під’їжджає поїзд до перону тощо.

Повільне життя відновлює рівновагу.
Деякі речі ми хочемо зробити швидко, але не все. Їздити на велосипеді. Прогулюватись. Відпочивати вдома.У культурі сповільнення прийнято збиратися разом зі своїми друзями та родиною, разом сміятися, плакати, обійматись, підбадьорювати і просто були один для одного. Слухати так само уважно, як і ділитись переживаннями. Ваші стосунки будуть означати для вас більше, ніж робота та самореалізація.

У повільному житті час стане круговим, а не лінійним. На відміну від простої одиниці вимірювання, поняття часу буде розширюватися для вас, коли тривога перетворюється на радість.

Slow Life підтримує й повільне старіння – без гонитви за молодістю, спокійно і достойно сприймаючи вікові зміни, і повільну освіту – без новомодного зараз стрибання між курсами, тренінгами, трьома вузами.

Так, багато хто скаже: у мене двоє дітей, чоловік, робота – як же я все встигну? Апологети «культури сповільнення» радять зробити головне: зосередитися на тому, що справді покращує життя – а це 1-2 справи в день, решту відкласти до нагоди.

А тепер перечитайте все це ще раз – повільно і йдіть готувати сімейний обід, де спокійно і щиро обговоріть з рідними новини, плани, враження і цю «культуру сповільнення» :).

https://klepkainfo.com/zdorovya/spishiti-povilno.html?fbclid=IwAR2onjIl2weXdJce-XRnlX6TYQOd9HWdHVQP4mpOUySBF4s7yD-Ub_nzTGc
Показати повністю...
Надія Новицька поділилася записом