Не в силах розумом збагнути,
Я плачу і тремчу в зневірі
І дай нам боже не забути,
Що ми ще люди, а не звірі...
Усі ми наче й патріоти,
І красномовно вмієм говорити,
При тому ж дуримо усіх,
Уже й себе стараємось дурити...
І маєм все ми по заслузі-
У душах, в серці і в долонях...
Ми довго будем в замкнутому крузі,
Допоки змін не буде в наших скронях...