Меню
Людмила Попадюк дуже сподобалось
Колись-таки настане та ніч, коли теплими долоньками масуватиму твоє зморене, змерзле од холодної самотності серце...

Обережними рухами я полатаю усі дірочки, а кожну подряпину змащу живильним бальзамом, ледь торкаючись тремкими губами... Цілуватиму їх -- біль вщухатиме... Небавом назовсім покине...

А глупої ночі, коли міцно спатимеш, я прийду уві сні, щоб своїми пальчиками ніжно розчісувати твоє блискуче, ледь посріблене волосся (між іншим, воно додає не лише якогось особливого шарму й зрілої чоловічої краси -- ти сяєш!!!)

Усю свою ніжність й ласку, яка тягучим медом стікатиме з кінчиків моїх пальчиків, спрагло всотуватиме твоя сонна голівонька...твоя світла душа...
Розумію: ти став до болю рідним... і напевно уже неминучим...

Коли б навіть це був пресолодкий сон чи видіння, вірю, що наша неприкаяна стомлена Доля, яка до сих пір десь тиняється манівцями, колись-таки знайде дорогу до нашого порогу... І тоді, ми неодмінно влаштуємо тихе затишне "свято на нашій вулиці"...
ба ні, у нашому з тобою домі...
Він виросте поміж гірських хребтів, між соснами та ялинами, там будуть шуміти два веселих чуркала... А ранньою весною, ґрунями, обочами й верхами шалені отари бігтимуть у полонину... і буде свято... Його там називають " Виходом у полонину"...
А десь за обрієм, виднітимуться стрімкі прадідівські перевали, над якими час од часу здійматимуться густі-прегусті тумани (люди кажуть: гори дихають), а ще часто-густо зриватимуться несподівано-дужі хмароломи... а услід їм -- привітне сонечко...
Іздалеку ледь чутно доноситимуться чарівні звуки дримби чи трембіти...

Ми впустиму до хати оцю НАШУ нечупару...умиємо, причепуримо, нагодуємо, вкладемо спати... а, прокинувшись в її міцних обіймах, врешті усвідомимо: ЗВЕРШИЛОСЬ!!!
Ми - разом!..)

То що?!.. Ти наважишся прийти в наші сни?!...
Ну гляди!.. Ми ж чекаємо!.
Тільки ж обережно! Не розбуди!..

Віра Лахута
Показати повністю...