Вона була неправильна людина,
Завжди всім посміхалася чомусь.
Була така наївна, мов дитина,
В біді завжди казала: "Підіймусь."
Вона була неправильна людина,
Ніколи не бажала людям зла.
І навіть, якщо хтось штовхав у спину,
Бажала їм вона лише добра.
Не нарікала ні на що й ніколи,
Лиш дякувала Богові за все.
І розуміла, що життя - це школа,
Вкінці її дарунок Божий жде.
З цікавістю стрічала перешкоди,
Дивачкою була серед людей.
Не гналася за новим стилем моди,
Не скаржилась на брак якихсь речей.
Всі інші дивувались, як так можна,
У світі, де є стільки бруду й зла.
Настільки бути щирою й побожною,
І відчувати дотик квітів, а не скла.
Як можна у простій калюжі,
Побачити красивий місяць і зірки.
Всі інші ж бо настільки є байдужі,
Що бачать лиш болото й будяки.
Вона була неправильна людина,
Любила все красиве і чомусь
Її душа була не як льодина,
Вона ніколи не казала: "Я боюсь."
Була ласкава, добра, непримхлива,
Усім допомагала в час біди.
Проте, одним здавалась норовлива,
Завжди казала зрадникам: "Іди."
Вона була неправильна людина,
Хоч світло ясне йшло з її очей.
Вона була неправильна людина,
У світі дуже правильних людей.@