На узліссі стояв колодязь. Вода в ньому була чиста-чиста і дуже смачна.
Поруч жив чоловік. Кожен день він приходив до колодязя і брав з нього воду, а колодязь з радістю нею ділився. Чоловік пив чай ??з цією водою, варив на ній обід, вмивався нею. І кожен раз повторював: «Як же мені пощастило, що в мене є такий чудовий колодязь і що в ньому така чиста і смачна вода!».
Але одного разу чоловік замислився. «Я беру воду з самого верху - вона там сама прозора, - сказав він собі, - але напевно там, десь в глибині криниці вода не така чиста. Як же я можу насолоджуватися чистотою води, знаючи, що на дні лежить бруд і каламуть?»
І він став уявляти собі, як з цього колодязя брали воду інші люди. І хто знає, чи не кинули вони в нього чогось поганого, брудного? І чоловік вже не міг спокійно насолоджуватися чистотою води - кожен раз, наливаючи собі чай, він вже відчував присмак каламуті, вода йому не приносила вже такого задоволення.
Чоловік взяв відро й пішов до колодязя. Він вичерпував воду відро за відром - але вода, як і раніше, була чистою. Минуло кілька годин, він виснажився, втомився, але не припиняв своєї роботи. Він уже не радий був затіяному, але розумів, що йому не буде спокою, поки він не дістанеться до дна. І ось колодязь майже спорожнів. І, вже витягуючи останні кілька відер, чоловік виявив на дні їх пісок. Вода стала трошки каламутною - але це був звичайний пісок, а не сміття і бруд, як чоловік припускав. Виснажений роботою, він ліг на траву поруч з колодязем. Він дивився на небо, і душа його поступово заспокоювалася. Він розумів, що небезпеки немає, що ніхто не осквернив його воду, а пісок - куди ж без нього? Адже у кожного колодязя є дно...
Заспокоєний, він пішов додому і заснув. На наступний день він знову прийшов до колодязя по воду. Але що це? Колодязь був порожній! За ніч води встигло набратися тільки трохи, і відром її ніяк було не зачерпнути. Колодязь був, як і раніше, радий поділитися своїм скарбом, але в нього не було сил наповнитися відразу і бути як раніше. Чоловік сів на траву і став лаяти себе - навіщо він це затіяв? Навіщо спустошив колодязь?
І він став оберігати колодязь, накривав його в жаркий день, щоб вода не випаровувалася.
Але знадобилося багато часу, щоб в колодязі набралося достатньо води, чистої і смачної, як раніше, і щоб людина могла до неї дотягнутися і знову насолодитися її надзвичайним смаком.
Так і ми часто мучимо своїх близьких марними підозрами в непорядності. І ці підозри віднімають життєві сили у нас і у них.
Поруч жив чоловік. Кожен день він приходив до колодязя і брав з нього воду, а колодязь з радістю нею ділився. Чоловік пив чай ??з цією водою, варив на ній обід, вмивався нею. І кожен раз повторював: «Як же мені пощастило, що в мене є такий чудовий колодязь і що в ньому така чиста і смачна вода!».
Але одного разу чоловік замислився. «Я беру воду з самого верху - вона там сама прозора, - сказав він собі, - але напевно там, десь в глибині криниці вода не така чиста. Як же я можу насолоджуватися чистотою води, знаючи, що на дні лежить бруд і каламуть?»
І він став уявляти собі, як з цього колодязя брали воду інші люди. І хто знає, чи не кинули вони в нього чогось поганого, брудного? І чоловік вже не міг спокійно насолоджуватися чистотою води - кожен раз, наливаючи собі чай, він вже відчував присмак каламуті, вода йому не приносила вже такого задоволення.
Чоловік взяв відро й пішов до колодязя. Він вичерпував воду відро за відром - але вода, як і раніше, була чистою. Минуло кілька годин, він виснажився, втомився, але не припиняв своєї роботи. Він уже не радий був затіяному, але розумів, що йому не буде спокою, поки він не дістанеться до дна. І ось колодязь майже спорожнів. І, вже витягуючи останні кілька відер, чоловік виявив на дні їх пісок. Вода стала трошки каламутною - але це був звичайний пісок, а не сміття і бруд, як чоловік припускав. Виснажений роботою, він ліг на траву поруч з колодязем. Він дивився на небо, і душа його поступово заспокоювалася. Він розумів, що небезпеки немає, що ніхто не осквернив його воду, а пісок - куди ж без нього? Адже у кожного колодязя є дно...
Заспокоєний, він пішов додому і заснув. На наступний день він знову прийшов до колодязя по воду. Але що це? Колодязь був порожній! За ніч води встигло набратися тільки трохи, і відром її ніяк було не зачерпнути. Колодязь був, як і раніше, радий поділитися своїм скарбом, але в нього не було сил наповнитися відразу і бути як раніше. Чоловік сів на траву і став лаяти себе - навіщо він це затіяв? Навіщо спустошив колодязь?
І він став оберігати колодязь, накривав його в жаркий день, щоб вода не випаровувалася.
Але знадобилося багато часу, щоб в колодязі набралося достатньо води, чистої і смачної, як раніше, і щоб людина могла до неї дотягнутися і знову насолодитися її надзвичайним смаком.
Так і ми часто мучимо своїх близьких марними підозрами в непорядності. І ці підозри віднімають життєві сили у нас і у них.
Показати повністю...
