Дуже прошу прочитати мій лист до кінця.
Мене завжди виховували, що головне це наша держава. Адже
коли ти дбаєш про себе, ти робиш кращим життя лише своє. Коли ти дбаєш про
країну, ти робиш краще життя своїм дітям, внукам, наступним поколінням.
Я завжди намагалась бути активною людиною. Працювала в
дитячій громадській організації Дитяче козацьке товариство м. Володимирець,
була співзасновником благодійного фонду «Пагін милосердя» м. Володимирець, була
волонтером Фундації князів Острозьких м.Рівне. Передавала товари для армії та
мирного населення в зоні АТО.
Так сталось, що тепер допомоги потребую я сама. Держава
відвертається від таких як я і тому я маю лише надію на небайдужих українців.
На даний час я приватний підприємець, що займається Інтернет
продажами по системі дропшипінг.
Чому я займаюсь сама цим. Бо в нашому маленькому містечку
немає роботи для одинокої мами, в якої крім малолітньої дитини на руках ще й
був літній батько, від слова зовсім.
В мене було два кроки, або жити на утриманні держави, або
розпочинати власну справу.
Я обрала другий варіант. Адже хотілось утримувати свою
сім’ю і
приносити користь державі.
Так з’явився інтернет-магазин «Українські речі». Чому саме такий
напрямок – тому що хотілось розвитку саме українського виробництва, адже я
розуміла, що кожна продана річ – це не лише кусок хліба в мою сім’ю, а й в сім’ю
хто виготовив цю річ, це нові робочі місця, податки.
А далі все як в страшному кіно.
Складається враження, що держава карає тих, хто хоче
працювати чесно.
Зате, що я працюю офіційно - держава забрала в мене
допомогу для одиноких матерей. Якби я все це виконула неофіційно, не платила б
податків, допомогу мені б ще й збільшили б. А так хочеш – чесно – покараємо.
Я доглядала за батьком старше 80 років. Якби я працювала
нелегально – держава б мені б платила за догляд за літнім батьком – я хочу
чесно платити податки – тягни все сама.
За те що я плачу податки, навіть якщо я взагалі не
отримаю прибутків і буду вмирати з дитиною з голоду – мені жодна інстанція не
допоможе. Бо в нас готові допомагати всім хто не працює, п’є, не дивиться
за дітьми. Тому хто хоче працювати, бути корисним суспільству – держава
допомагати не буде.
Та безглуздість наших реалій не має меж.
В вересні місяці я отримала тяжкий перелом ноги. І ось
тоді я повністю відчула, що не потрібна нашій державі.
Я одинока мама з малолітньою дитиною, мусила шукати гроші
на дорогу операцію. Далі платити податки. Щоб колись отримати лікарняний –
потрібно сплачувати єдиний соціальний внесок, щоб підприємець без найманих осіб
був офіційно на лікарняному, він не має право проводити діяльність. При цьому
подавати купа заяв, довідок. Питання, а як це робити коли ти в інвалідному
візку, та з чого оплачувати податки, лікування, утримувати дитину.
На соціальну допомогу моя сім’я також не може розраховувати, адже, якщо ФОП не отримує доходів,
згідно закону йому рахують три
прожиткових мінімуму.
Після виписки з лікарні – вся робота по дому і догляду за
мною лягла на плечі моєї 11- річної доньки.
І знову державі не школа моєї дитини. Жодна соціальна
служба не прийшла і не поцікавилась: «А як Ви живете? Чи ти дитино маєш що
їсти? На вулиці зима – чи є у Вас дрова, чи ти дитино спиш в холодному
приміщенні».
Ні для соціальних служб біда – це не показник. Адже мати
є – яка різниця, що дитина має за нею доглядати. Та ще й яка мати –
підприємець, то й що що не може працювати. Ми почекаємо, от коли мама почне з
горя пити, впаде в депресію, а ще краще вмре, тоді ми вилучимо дитину і будемо
тоді тратити бюджетні гроші, а так ні. Нехай дитина тягне.
Якщо ще до Нового року ми якось тягнули. То далі ми
просто не зможемо.
На відновлення після травми мені потрібно мінімум рік, а
то і більше.
Настає пів року, коли прибутків майже не буде. А якщо я
не оплачу в лютому річну оренду інтернет-магазину, то ми не будемо мати коштів
навіть на хліб.
Сама тому,
прошу Вас допомогти мені реалізувати мою мрію проект «Українець – для
українця».
Адже коли людина покинута державою, вона не може бути
покинута Богом та українцями.
І першою акцією проекта, прошу спасти мій
інтернет-магазин «Українські речі» і мою сім’ю.
Допомогти дуже просто:
1.
Зайти на сайт www.ukr-rechi.com.ua і придбати любу річ для себе чи своїх діток,
сусідської дитини з малозабезпеченої сім’ї, для передачі дітям з сиротинця.
2.
Перерахувати любу суму на банківський
рахунок для підтримки інтернет-магазину.
Приватбанк 5169 3600 0128 8400 Кривко
Олена Федорівна з поміткою благодійність.
3.
Запропонувати знайомому українському
виробнику співпрацювати з нашим інтернет-магазином.
4.
Якщо у Вас є знайомий чи знайома, які по
стану здоров’я прикуті до інвалідного візка – запропонуйте їм працювати зі мною
– я отримаю помічників-однодумців, вони додаткові кошти та реалізацію своїх
мрій.
5.
Написати про проект статтю чи пост, щоб
якомога більше людей дізналось про проект і змогли до нього приєднатись.
50% від благодійних надходжень та 10%
від продажу (не прибутку, а продажу) підуть на фінансування проблем інших
українців.
Давайте разом з Божою допомогою втілимо
в життя одне з Біблійних чуд – наповнимо глечики оливою. Зробимо хоч когось
щасливим і нашу Україну трошки кращою.
Українець не дасть пропасти українцю в
біді.
Щиро дякую, що дочитали до кінця.
Олена.
Мої контакти:
м. Володимирець, вул. Грушевського 80/7
тел. 097 3387899, 066 0433325
Viber 097 3387899
e-mail – ukr-rechi@ukr.net
Мене завжди виховували, що головне це наша держава. Адже
коли ти дбаєш про себе, ти робиш кращим життя лише своє. Коли ти дбаєш про
країну, ти робиш краще життя своїм дітям, внукам, наступним поколінням.
Я завжди намагалась бути активною людиною. Працювала в
дитячій громадській організації Дитяче козацьке товариство м. Володимирець,
була співзасновником благодійного фонду «Пагін милосердя» м. Володимирець, була
волонтером Фундації князів Острозьких м.Рівне. Передавала товари для армії та
мирного населення в зоні АТО.
Так сталось, що тепер допомоги потребую я сама. Держава
відвертається від таких як я і тому я маю лише надію на небайдужих українців.
На даний час я приватний підприємець, що займається Інтернет
продажами по системі дропшипінг.
Чому я займаюсь сама цим. Бо в нашому маленькому містечку
немає роботи для одинокої мами, в якої крім малолітньої дитини на руках ще й
був літній батько, від слова зовсім.
В мене було два кроки, або жити на утриманні держави, або
розпочинати власну справу.
Я обрала другий варіант. Адже хотілось утримувати свою
сім’ю і
приносити користь державі.
Так з’явився інтернет-магазин «Українські речі». Чому саме такий
напрямок – тому що хотілось розвитку саме українського виробництва, адже я
розуміла, що кожна продана річ – це не лише кусок хліба в мою сім’ю, а й в сім’ю
хто виготовив цю річ, це нові робочі місця, податки.
А далі все як в страшному кіно.
Складається враження, що держава карає тих, хто хоче
працювати чесно.
Зате, що я працюю офіційно - держава забрала в мене
допомогу для одиноких матерей. Якби я все це виконула неофіційно, не платила б
податків, допомогу мені б ще й збільшили б. А так хочеш – чесно – покараємо.
Я доглядала за батьком старше 80 років. Якби я працювала
нелегально – держава б мені б платила за догляд за літнім батьком – я хочу
чесно платити податки – тягни все сама.
За те що я плачу податки, навіть якщо я взагалі не
отримаю прибутків і буду вмирати з дитиною з голоду – мені жодна інстанція не
допоможе. Бо в нас готові допомагати всім хто не працює, п’є, не дивиться
за дітьми. Тому хто хоче працювати, бути корисним суспільству – держава
допомагати не буде.
Та безглуздість наших реалій не має меж.
В вересні місяці я отримала тяжкий перелом ноги. І ось
тоді я повністю відчула, що не потрібна нашій державі.
Я одинока мама з малолітньою дитиною, мусила шукати гроші
на дорогу операцію. Далі платити податки. Щоб колись отримати лікарняний –
потрібно сплачувати єдиний соціальний внесок, щоб підприємець без найманих осіб
був офіційно на лікарняному, він не має право проводити діяльність. При цьому
подавати купа заяв, довідок. Питання, а як це робити коли ти в інвалідному
візку, та з чого оплачувати податки, лікування, утримувати дитину.
На соціальну допомогу моя сім’я також не може розраховувати, адже, якщо ФОП не отримує доходів,
згідно закону йому рахують три
прожиткових мінімуму.
Після виписки з лікарні – вся робота по дому і догляду за
мною лягла на плечі моєї 11- річної доньки.
І знову державі не школа моєї дитини. Жодна соціальна
служба не прийшла і не поцікавилась: «А як Ви живете? Чи ти дитино маєш що
їсти? На вулиці зима – чи є у Вас дрова, чи ти дитино спиш в холодному
приміщенні».
Ні для соціальних служб біда – це не показник. Адже мати
є – яка різниця, що дитина має за нею доглядати. Та ще й яка мати –
підприємець, то й що що не може працювати. Ми почекаємо, от коли мама почне з
горя пити, впаде в депресію, а ще краще вмре, тоді ми вилучимо дитину і будемо
тоді тратити бюджетні гроші, а так ні. Нехай дитина тягне.
Якщо ще до Нового року ми якось тягнули. То далі ми
просто не зможемо.
На відновлення після травми мені потрібно мінімум рік, а
то і більше.
Настає пів року, коли прибутків майже не буде. А якщо я
не оплачу в лютому річну оренду інтернет-магазину, то ми не будемо мати коштів
навіть на хліб.
Сама тому,
прошу Вас допомогти мені реалізувати мою мрію проект «Українець – для
українця».
Адже коли людина покинута державою, вона не може бути
покинута Богом та українцями.
І першою акцією проекта, прошу спасти мій
інтернет-магазин «Українські речі» і мою сім’ю.
Допомогти дуже просто:
1.
Зайти на сайт www.ukr-rechi.com.ua і придбати любу річ для себе чи своїх діток,
сусідської дитини з малозабезпеченої сім’ї, для передачі дітям з сиротинця.
2.
Перерахувати любу суму на банківський
рахунок для підтримки інтернет-магазину.
Приватбанк 5169 3600 0128 8400 Кривко
Олена Федорівна з поміткою благодійність.
3.
Запропонувати знайомому українському
виробнику співпрацювати з нашим інтернет-магазином.
4.
Якщо у Вас є знайомий чи знайома, які по
стану здоров’я прикуті до інвалідного візка – запропонуйте їм працювати зі мною
– я отримаю помічників-однодумців, вони додаткові кошти та реалізацію своїх
мрій.
5.
Написати про проект статтю чи пост, щоб
якомога більше людей дізналось про проект і змогли до нього приєднатись.
50% від благодійних надходжень та 10%
від продажу (не прибутку, а продажу) підуть на фінансування проблем інших
українців.
Давайте разом з Божою допомогою втілимо
в життя одне з Біблійних чуд – наповнимо глечики оливою. Зробимо хоч когось
щасливим і нашу Україну трошки кращою.
Українець не дасть пропасти українцю в
біді.
Щиро дякую, що дочитали до кінця.
Олена.
Мої контакти:
м. Володимирець, вул. Грушевського 80/7
тел. 097 3387899, 066 0433325
Viber 097 3387899
e-mail – ukr-rechi@ukr.net
Показати повністю...
