Меню
OnLine
Олександр Вірченко дуже сподобалось
Чиста постіль, кава з цукром,
Теплий душ і тиша…тиша...
Ось воно, ось справжнє щастя!
Ось, що є для мене наймиліше…

Борщ, що мама зготувала,
Одяг - свій сухий, домашній,
Пісня з радіо лунає,
Що ще може бути кращим?

Рани гояться потроху,
Мозолі потроху сходять,
Та іще на гуркіт реагую,
Бо іще іде війна на сході…

Так, своє вже відслужив я.
Я вже вдома…хм… відвикаю…
Та іще болить у грудях -
Йде війна… і там стріляють!

Хлопці там ще сплять в землянках,
Хлопці чай заварюють «на травах»,
Хлопці миються як вийде,
Хлопцям тишу розтинає спалах!

Ще їдять вони консерви,
Сухпайки і що дістануть…
Ще живуть у камуфляжах -
Носять днями їх й ночами…

Ще із рації волає:
«Всім постам - будь на готові!»
Ось вже суне клятий ворог, -
«Хутко, хлопці, всі до зброї!»

Не медалі в них на грудях,
А порізи, синяки і шрами,
На руках й ногах - мозолі,
В душах і серцях - глибокі рани…

Але всі ще вірять в перемогу,
Що в прекрасний день колись настане!
І повернуться усі вони додому,
Де чекає борщ, що зготувала мама…
15.08.2017

Світлана Пазиченко ©
Показати повністю...