Палають лампадки обабіч доріг,
І місту не спиться, і квіти горою..
Вертається хлопець на рідний поріг,
Живий коридор неживому Герою...

В поклоні юрба, очі мокрі від сліз,
Хтось знов прошепоче: "Йому б іще жити..."
Лиш тихі зітхання і шурхіт коліс -
груз двісті везуть в рідний край відпочити...

Стоїть на колінах зажурений люд,
І повнить провина серця небайдужі...
Бо через якихось убогих паскуд
У вічність ідуть молоді, гарні, дужі...

Їх стільки лягло... Ненажера-земля
Ковтає найкращих... І поле хрестами...
ДанИну їй вкотре везуть звіддаля
Під сяйво лампадок селом і містами...

Вихоплюють фари із темряви гнів
Й зажуру в очах у бабусі старої...
Стрічають солдата з останніх шляхів
І вслід прокричать: "НЕ ВМИРАЮТЬ ГЕРОЇ!!!" 

(с)Вікторія Бричкова-АбуКадум