Бідним бути не соромно...
Соромно бути ДЕШЕВИМ...
А в труні кишень нема.

Хочете знати "про мене"?
Ви впевнені?
Що ж... самі захотіли)))) я Вас сюди не кликав))))
Про себе:
Дуже поважаю людей, які вміють чесно і відкрито визнавати свій страх і боязнь. Це потребує справжньої мужності. Кожен з нас боягуз, але не кожен боягуз чесно визнає свій страх. Як правило свої страхи прикривають агресією тільки ниці і підлі люди (я не про ситуації надзвичайного і небезпечного характеру, там все зовсім по іншому). На превеликий жаль, мій життєвий досвід переконує мене, що таких перважна більшість (((((
Я категоричний феміністофоб. Клара "Цицкін", чи рослина з квіткових Люксембург далеко не мій ідеал жінки. Трактуйте як хочете, але, чи зможете ви ображати або принижувати людину яку щиро любите? Чи будете їй бажати чогось поганого? Ото ж. Говорити люблю і любити - різні речі... справжня жінка – це поважна особа з сильним характером, справжні, жінки далеко не слабкі. Вони – творчі, винахідливі, навіть агресивні, особливо якщо це торкається захисту їх сімей, і в той же час жіночні... ЖІНОЧНІ !!! розумієте??? Вона йде в шлюб з чоловіком, але далеко не тому, що не в змозі вижити сама. Якщо жінка вибирає чоловіка, ґрунтуючись тільки на його здатності забезпечувати сім’ю, вона може вибрати людину, матеріально забезпечену, але «духовного жебрака, морального урода», чи не винна тоді жінка сама собі і чи не стає вона такою ж? А потім, вона така вся нещасна, розлучається, входить в "образ" ображеної прикриваючись напускною "непокобелимістю" бо всі чоловіки кругом виявляються смердящими козлами, або жіночими рабовласниками + смердящими козлами)))) і починається брехня по типу "я нікому нічого не винна, я така вся самодостатня, я така вся незалежна, вся така, як "лом обернутий сталевим тросом", з нібито "сталевими яйцями" замість нормального статевого органу по жіночому типу ... не переношу таких, верне від таких, від таких тхне погано прихованим внутрішнім страхом, фальшивістю, і самозакоханістю.
В цьому світі всі від когось і від чогось залежні, всі потребують допомоги, розуміння, ласки, ніжності і милосердя...не погоджуєтесь? Що ж...тоді категорично рекомендую звернутись по допомогу до лікаря - психіатра.
Всі шукають "Чашу Грааля".
В моєму розумінні жінка і є цією чашею...просто одна чаша наповнена духм'яним і п'янким, ніжно-терпким, багатим запахом і смаком, з глибокою палітрою кольорів, з шикарним незабутнім обволікаючим всі найпотаємніші закутки чоловічого єства напоєм, до споживання якого ти будеш прагнути все своє життя, а інша просто з холодними помиями. От тут, як на мене, все залежить тільки від самої жінки, адже чаші ці наповнюються з самого першого дня життя жінки...
Можете погоджуватись, можете не погоджуватись...ви не "домком", а я не професор Преображенський, так що "діскуссії" з цього приводу у нас з вами не вийде по любому )))))
Дальше.... що ж там дальше....
Маю саму мирну спеціальність з усіх існуючих у світі, та кацап напав на мою державу...загарбав мою землю... в 2014 добровільно став простим солдатом і пішов захищати свою країну.
Дехто говорить що я дурень, покинув "а-а-а-а-а-а-а-а-х яку посаду" і пішов "місити болото"...
Для таких у мене є відповідь - ви ніколи цього не зрозумієте, адже ви любите не Україну в собі, а себе в Україні... краще я з побратимами в окопі чи бліндажі, під обстрілом чи на вогневих позиціях, на відпочинку чи на бойовому, брудний тілом і одягом, буду піддаватись надлюдським фізичним і психо-емоційним навантаженням, але чистий думками, вчинками, мріями, бажаннями, прагненнями, сподіваннями і намірами, відкритим і чесним в першу чергу перед собою і своїми синами, чим з вами - холений, успішний, блискучий, висококваліфікований "від Бога" спеціаліст, але з гнилою душею.
Всім тим хто мене знає, добре відомо, що я не вмію щось, що залежить від мене, робити погано...
Так, я "вибуховий", але можу бути і поступливий, я вмію довго терпіти... вибачте, але не рекомендую комусь випробовувати моє терпіння.
Так, я свідомо тоді поміняв шикарну авторучку на курок автомата, комфортний шкіряний стілець на пеньок, вишуканий брендовий костюм з легесенькими туфлями на недолугу солдатську форму "ДУБОК" з дико некомфортними берцами...
Але це не ваш - ЦЕ МІЙ ВИБІР, як і завжди)))), в принципі це і є те, що багато хто з вас в мені не любив, не любить і ніколи не буде любити...але я чомусь не засмучений з цього))))
Війна змінює.
Я точно зрозумів одне... війна залишає шрами, але найстрашніші з них, все-таки, поза межами мого тіла.
Ці шрами невидимі для чужого ока - це глибокі, невиліковні рани душі... моєї душі.
Все побачене, пережите - спогади. А поцілунки війни - страшенно болючі - це і гіркувато-солоний присмак крові і диму, очікування і розчарування, нестерпний холод і пекуча жара, в'їдливий піт і непереборна спрага, обвітрені і в кров розтріскані губи, раптова кров з носа під час довготривалої безперервної стрільби з гармати, постконтузійна приглухуватість з надоїдливим всюдисущним "білим" шумом у вухах після бойових виїздів, всеохоплююча задуха і виснаження, задоволення від знищ