Меню
Перегляд замітки
Про Ватутіна.
Жертви битви за Дніпро перевищують найкривавішу військову операцію людства - битву під Сталінградом. І це вже факт, абсолютна і переконлива істина.
У боях за Киів було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км, загальні втрати (убиті, поранені і полонені) складають до 2,7 млн людей.
Доктор історичних наук, викладач Київського університету ім. Шевченка, Віктор Король вказав на майже повну відсутність переправ через Дніпро: станом на 22 вересня 1943 року в розпал переправи на Букринському плацдармі знаходилося всього 16 понтонів. До 29 вересня 1943 року жодна з армій не мала понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло здійснювати в необхідних розмірах переправу на Букринський плацдарм військ, боєприпасів, техніки та палива. Через нестачу палива арміям фронту не була надана ефективна допомога авіацією.
"Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних батальйонів, - свідчить Король, - Солдати пливли, тримаючись за дерева, колоди, дошки, і тонули тисячами."
"Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров'ю, завалили ворогів своїми трупами" - пише письменник Віктор Астаф'єв, безпосередній учасник тих боїв.
Історики стверджують, що загальні втрати Червоної армії під час битви за Дніпро - 400 тисяч.
Великий Олександр Довженко писав:
"Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. "Один генерал дивився на них у бою і плакав", — розповідав мені Віктор.
Із 400 тисяч загиблих за ці чотири місяці радянських солдат більшість загинула у вересні-жовтні на Букринському плацдармі. Значну частину з них складали так звані "чорносвитники" - цивільні із щойно взятих Червоною армією населених пунктів, силоміць мобілізовані комплектаційними підрозділами військових частин.
Більшість цих жертв на совісті радянського генерала Ватутіна, який навіть дітей зі звільнених окупованих територій України заганяв у крижану воду Дніпра і топив.
Пам'ятник цьому українофобу і досі стоїть у парку біля верховної ради. А на проспекті Шухевича і досі висять таблички з його кривавим іменем.
І нехай той, хто захищає чорне ім'я кривавого сталінського генерала спробує в середині жовтня в одязі вплав перепливти Дніпро. Без кулеметного вогню і без тисяч трупів на воді. Допливе - нехай поставить монумент Ватутіну у себе на балконі!
І не забуде начепити колорадську стрічку на свою українофобську дупу! Якщо, звичайно, допливе...
Трошки з коментів:
Ольга Журавель И не памятник ему стоит, а могила его там.. под памятником.. На освященной земле кладбищ хоронить упырей нельзя, так в парке положили..
Володимир Приходько Обороною Києва керував генерал Власов (той самий). Це найганебніша військова операція всіх часів. Вони підірвали всі київські мости за тиждень до німецької окупації. Це унеможливило евакуацію мешканців. Коли німці взяли Київ їм знадобилось 36 годин на відбудову пантонних мостів між Києвом та Лівобережжям.
Виктор Тютюн Я описав ту частину форсування, що відбувалася у вересні 1943 року, від сіл Гнідин - Вишеньки - Проців , через луки, на правий високий берег. Оцінив бої як солдатський подвиг. Численних убитих поховали в Братських могилах наших сіл. Вчителям та учням знадобилися роки, аби встановити імена героїв - бійців 138-ї стрілецької дивізії. У спілкуванні селяни й ветерани ніякого Ватутіна не згадували. Його примусово героїзували . Зате дякували молодшим командирам, котрі намагалися вберегти солдат, а самі полягли. І таке було. (Газета "Молода гвардія", "Суцвіття вічного вогню", червень 1980 р.).
Сашко Щупак Та хоч би й влітку, в самих плавках... Власне я добряче подумав би, перш ніж плисти через Дніпро. Колись думка була, але лякають скутери й катери.)
Андрей Никитин Достойно , внятно, без пафоса ! Такими постами и надо отвечать тем кто до сих пор верит в то что красная армия победила. Нет мы не победили мы завалили трупами наших людей их окопы. Это не победа! Это поражение на всегда. Не может нация гордиться такими победами. Для меня так и не по другому!
Andriy Matsyurak Згадуючи 90 роки , коли ми пікетували Верховну Раду ставили питання про цього уйобка дохляка ватутіна. Перенести цей памятник. Зразу зявлялись люди з медалями і починали вити що не можна нарушати спокій мертвого героя. Мабуть до сьогоднішнього дня їх залишилось одиниці і цей памятники вбивці має бути знищений а могила в парку має бути перенесена на цвинтар, а ще краще на його їбучу совкову родіну
Alex Pervolayinin Два двоюрідних старших брата, мого діда, що є всі родом з Донбаського села, що пережили чудом голодомор, Стефан і Григорій, 13 і 12 рокі, були примусово мобілізовані на гарматне м'ясо якраз під штурм Дніпра у 43 році....там і погинули, як безіменні та беззвісні....
Тарас Шнайдер Демографічні проблеми, а по суті - вимирання населення на територіях колишнього союзу - це наслідок отих сталінських репресій та злочинів радянських воєначальників, котрі любили казати "баби ішо нарожают"
Oleh Chernenko В районі Кодацького мосту в Дніпрі як і під Київом переправляли саме штрафників та чорносвитників, цивільних і беззбройних взятих в армію з колишніх окупованих територій, Малиновським(як Ватутіним) на чолі, та кинутих помирати...
https://o-leusenko-politolog.blogspot.ru/2017/06/blog-post_58.html#more
 |  Немає коментарів