Меню
Cтоїть клен в задумі,
На небо не гляне...
Падає мов сльози,
Листячко багряне.
Холодом проймає,
Його ніжне гілля..,
Схаменися клене,
Далі,- божевілля...
Кленочку високий
Друзі Твої де?..
Чому для розради
Ніхто не прийде...
Будуть друзі нові,
Загоїться рана,
Схаменися клене,
В Тебе ж бо кохана...
Прийдуть дні погожі,
Пташка заспіває...
І матір-природа,
Вас двох обвінчає...
Ти чекай берізку,
Чекай свою долю...
Я ж Тобі кленочку
Вмерти не дозволю...
1987
 |  1 коментарій  
Гарний вірш. Нехай не буде відчаю. 
Сподобалось 0 людині