Меню
Перегляд замітки
Блукаю в темряві.., я схожий на примару,
Мов очманілий.., чую тільки вітру свист.
Защо мені таку Ти боже вибрав кару,
Що я марнію, мов осінній мокрий лист.
Кого мені винити, що так сталось,
Куди ж дивився Ти, над нами Ти один.
Я довго йшов, але в душі закралось,
Що вибрав я не ту із тисячі стежин.
Хотів сказати інше.., та не знаю,
Бо може цим на Тебе накличу я біду...
Я часто у житті межу переступаю,
Але повір, що зараз за неї не піду...
І ні чиїх стежок не буду я топтати,
Я по своїй, повір, самотньо піду в путь...
І в чому сенс життя?.. Нікому не сказати,
Та й хто ж це знає.., в чім, ота життєва суть?
Як тяжко грішним нам на цій землиці,
Всім вирости і душу не загадити сміттям...
І треба мати волю, мов із криці,
Щоб стійко нам іти, по цим важким стежкам.
Листок з віршем зітліє, і пролетять роки,
Та ляже зустріч карбом в наших скронях...
А може бути все в житті і навпаки..,
Його, зігрієш Ти, теплом в своїх долонях...
1991
 |  Немає коментарів