Меню
Перегляд замітки
Криштальні роси впали з ніжних трав,
І пісню вранішню доспівує журавль,
В останнє я Тебе цілую на пероні,
Свою сльозу стискаючи в долоні...
Розлуки мить... І я уже в вагоні,
А Ти одна на сірому пероні
І кров, мов хвиля б'є у скроні,
А серце, мов вулкан у глибині душі...
Вуста тремтять і заніміли руки...
Мій поїзд від'їжджає в бік розлуки
Остання мить... Я наче в забутті,
А скільки їх ще в нашому житті?...
Та скільки ще б не випало розлук
Твою любов і ніжність Твоїх рук
Нестиму завжди в серці і в душі,
І оспіваю в пісні кожній і вірші...
І буде слово у рядку як поцілунок,
А ряд з рядком сплете нам візерунок
І я не перестану це мереживо плести,
До поки живемо на світі - я і Ти...

червень 1987
 |  Немає коментарів