Перегляд замітки - UkrOpen
Меню
Було собі біле,пухнасте ягнятко. Але паслося воно не на зелених луках, а на блакитній поверхні моря. Ви,звичайно, багато разів бачили його братів , білих морських баранців, які весело стрибають з хвилі на хвилю. Але ягнятко було зовсім іншим, ніж його брати: воно було меншим та тихішим за інших. Воно не вміло так голосно сміятися, як вони, так вправно стрибати, так весело розгойдуватися на хвилях. Вдень, коли всі баранці паслися та бавилися, ягня спокійно лежало на хвилі, дивлячись в безкрає блакитне небо. Там теж були баранчики, білі пухнасті ягнятка-хмаринки. Морському ягнятку вважалося, що найменше та найлегше ягня-хмаринка також не грається зі своїми братами, а задумливо дивиться вниз.
Ввечері,коли баранці збиралися на морському дні, щоб відпочити, ягнятко читало старовинні книжки про давні часи, про гарних русалок, які колись мешкали в морі, та про дивних істот, яких називали людьми.
Одного чудового ранку, коли усі баранці весело гралися, маленьке ягнятко лежало на спині та дивилося на небо,де не було жодної хмаринки. А де ж може бути зараз ягня-хмаринка?..Морське ягнятко чекало, чекало і несподівано заснуло.
Коли воно прокинулося, навколо все мало зовсім інший вигляд. Братів ніде не було видно. Але те, що ягня побачило, було таким цікавим, що воно все забуло. Перед ним простягалася земля! Земля, про яку воно стільки чуло та читало!
Тут увагу ягня привернула дівчинка, яка сиділа на березі. Вона була засмагла, її золотисте русяве волосся хвилями спадало на плечі. Вона була схожа на маленьку русалку,тільки мала не хвіст, а дві стрункі ніжки. Дівчинка сиділа, обійнявши руками коліна, і мрійливо дивилася удалечінь.Вона тихо наспівувала гарну, трішки сумну пісню. Ягнятко підпливло ближче,щоб подивитися в очі дівчинки. Які вони були гарні! Блакитні, як ранкове небо,глибокі, як море, і задумливі, як те зникле ягня-хмаринка… Тут дівчинка побачила баранчика, і її очі засвітилися. Вона схопилася та ввійшла по коліна у воду, нахилилася і пестливо погладила його.



«Давай пограємо!»,сказала дівчинка і побігла вздовж берега. Ягня весело стрибало за нею по хвилях. Коли вони втомилися, дівчинка сіла на березі, а ягнятко розгойдувалось на хвилях біля її ніг. Дівчинка розповіла йому про своє життя у великому гарному місті, з широкою річкою, золотими церквами і зеленими парками; про свою дружню родину,про школу і друзів. А ягня розповіло їй про життя морських баранців і про свого друга ягня-хмаринку. Коли почало сутеніти, дівчинка погладила баранчика й попрощалася з ним.
Кожного дня дівчинка приходила до морського ягнятка, бавилася з ним, розповідала казки й цікаві історії, співала чудові пісні. Але одного дня дівчинка прийшла сумна, обійняла ягня й сказала, що вона від”їжджає додому, але через рік приїде знову. Поцілувавши ягня, дівчинка побігла , а воно сумно дивилося їй услід.
Пройшла осінь, потім зима і весна. Ягнятко паслося на морський поверхні, читало книжки, згадувало казки і історії, які йому розповідала дівчинка, мріяло,що незабаром зустрінеться зі своєю подружкою.
Нарешті настало літо. Ягнятко кожен день припливало до берега та шукало свою подружку. Відпочивальників на пляжі було менше, ніж минулого літа, але вони були галасливішими, і шуму від них було більше. Дівчатка там теж були, але його приятелька не з”являлася… Марно чекало ягня на свою любу подружку. Вона так і не приїхала. І ще через рік серед відпочивальників також не було дівчинки з блакитними розумними очима.
Пройшло сумне літо, потім дощова осінь і холодна сіра зима. Прийшла весна. На блакитному небі яскраво світило жовте сонечко, солодким ароматом квітучого мигдалю наповнилося повітря. Скоро прийде літо. І морський баранчик був впевнений: дівчинка з блакитними очима й золотавим волоссям обов’язково приїде! Вони разом знову гратимуться, розповідатимуть казки й історії, співатимуть сумних і веселих пісень. І дівчинка знову сміятиметься, і її сміх ніжними дзвіночками вплітатиметься в шум хвиль.
Це обов'язково станеться!

 |  Немає коментарів