Меню
Недавно киянин виклав фото, де солдати - артисти дуже сміються. Звичайно, можна посміятись, коли вас не стосується. Мені, скромному онуку солдата, це виглядає, як наруга над людяністю. Мій дід по матері, Йосип, учасник війни з перших днів. 9 - а армія. Врешті - рядовий саперної роти гвардійського 116-го стрілецького полку, 230-ї сталінської дивізії. (Сталінської - від слова "Сталіно", тепер Донецьк). Я знаю, як він загинув при визволенні Керменчика. Старий Керменчик, тепер Старомлинівка. Поранений 26-го, помер 28.09.1943. Залишилось 5 сиріт. Помикали ними всі, хто міг. Мій другий дід, Петро, воював з середини квітня 1944-го до кінця війни, служив до жовтня 1945-го. Артилерист, 370-й гарматно-артилерійський берлінський полк. Дивно, але в тій же 230-й сталінській. 5-а Ударна. Не зажився. Помер на 60-му.
В ті буремні часи воювали всі. Два сини Сталіна, син Фрунзе Тимур, сини Хрущова, сини Мікояна, прийомний син Молотова, ... Добра половина з них загинула, в полоні побувала... Питання просте - чому блазням так весело? Може, тому що їм було байдуже?
 |  Немає коментарів