Меню
Перегляд замітки
Ой, батьку Хмелю, батьку Хмелю!

Він помирав, не закінчивши справу.
Не вивівши країну на той шлях,
Де не вчиняли б серед нив потраву
Ані кримчак із турком, ані лях.
Ні московіт, що родичався: «Брате!
За віру разом ми постоїмо!»,
Та палко так запрошував…за грати,
Сам волю промінявши на ярмо.
Він помирав, не закінчивши справу.
І спраглими вустами не води
Просив – молив затято: «Боже правий,
До згуби наш народ не доведи».
Пригадував із сумом, як спочатку
Московських радо зустрічав гостей.
Як прикладав з надією печатку
До складених у березні Статей.
Тоді він вірив - зміниться на краще
Вітчизни-неньки доля непроста.
Та час минув: ні просвіту крізь хащі,
І битий звір здіймає знов хвоста.
Удалині негаснуча заграва,
Неначе карбувала на душі:
«З Москвою спілка – то гірка приправа
У любому козацтву куліші».
На жаль, він зрозумів це дуже пізно.
Вже сил не мав здійняти булаву,
Так, як колись: рішуче, владно, грізно,
Тим творячи історію нову.

Віктор Білик http://ukrchas.com/statty/127-oy-batku-hmelyu-batku-hmelyu.html
 |  Немає коментарів