Меню
Перегляд замітки
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути:
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги;
Такої зоряної тиші,
такого безміру в доби..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
 |  Немає коментарів