Марина Дмитрієва
З тих самих пір, як Запоріжські козаки стали заселяти й обробляти Дику Степ, нема землі кращої й плодючишої в самому Світі, ніж земля Донбасу. І чого ж вона тільки в нас не родить... Може нема тільки якоїсь маракуї з патакаєю..... Отак й народилося тут на Донбасі "нЄштА", завдяки випадковому з"єднанню хаотично блукаючих атомів, колись у 30-ті роки минулого сторічча завезених сталіним товарняками з усіх боків неосязної кацапії. Народилося це "нЄштА" й вирісло під центнер за пів сторічча. Закінчило "виш", але у силу свого паскудного характеру не змогло протриматися на тій засаді, яка співпадала рівню його освіти. Хоч й паскудний норов мав, але працював не серед звірів хижих, а серед людей, які запропонували "нЄшту" іншу роботу, хоч й не у царських полатях, але цікаву й актуальну сьогоденню, та й на хліб з ковбасою не обмежену. Зауважу, що це "нЄштА" нащадок пасажирів сталінських товарняків, і як і його пращури, дуже полюбив все, що містить етиловий спирт. Не просто любив, а був навіть "спонсором" виробників "оковитої". Хоч гуртом, хоч "у одне рило". А хвастливе було...... А як очки заллє, так прям соловейком заливається про своє життя, про доньок від двох шлюбів, про жінок, які кип"ятком ноги собі опікаю від його неземної зовнішності, й величі його ума. Хвальком--- це він був у маму свою, та навіть свої хвороби у чесноти підносила. Але , ну її..... Я не про неї....
Все було добре. Україна тепла, ситна, весела, лагідна, а особливо добре те, що всіх й вся пробачає, і як що й сваре когось, то скоро відходе. А тут осінь 2013---Майдан. А за ним й "руская весна 2014" на Донбасі. І згадало наше "нЄштА", що воно "рускЄ". Й стало по сто разів на добу бубоніти : "рАсЄяпАмАгі!", та "путЄнввЄді". Зі спазмами у низу тулоба пересказував "сводкі з пАлЄй" заблокованої шахти-"володарки", та про штурми військової частини з міфічними "бЄндЄровцамі", аж про горілку забував вчасно випити.... А потім війна прийшла на землю Донбаса. Й замість грибів у сосново-барезових лісах з"явилися трупи ряжених казаків з расейщини, й зовсім сОЬрно стало нашому "нЄшту". Засобирався він тікати від війни, яку сам й покликав, у той біг, звідки й прийшла клята війна---- на "істАрічЄскую родіну". Мамка щаслива. Врятувала від "бЄндЄр" свого підстаркуватьго хлопчіка. Поїде дЄточка туди, звідки сама мамка тікала від голоду, злиднів, й одвічно п"яних морд.
На новому місці наше "нЄштА" влаштувалося на подібне виробництво. Й справи пішли не пагані, бо хоч і язиком помести любить, але й до роботи привчений. Але щось пішло не так. Чи то сплін, чи то ностальгія... Забухало наше "нЄштА". За грощі з жінкою перегризлося, бо "царья, ілі нЄцарь?". І опинилося воно у гаражі. Пити стало ще більше, поки товариш не знайшов його у зашморзі.
Повернулося через три роки "нЄштА"на Донбас купкою порохів у керамічному глечику з міцно притертою кришечкою.
На похороні було все: вий-рьов, запаморочення, й відказ ніг....
І висновок: "Убілі азйзірЫ"......
Зате від "хунти" врятувався.
Все це я написала для вати. Але нажаль вони це не читатимуть, а якщо й прочитають, то купою аргументів мене закидають, бо на їхню думку, я все одне не права.
З тих самих пір, як Запоріжські козаки стали заселяти й обробляти Дику Степ, нема землі кращої й плодючишої в самому Світі, ніж земля Донбасу. І чого ж вона тільки в нас не родить... Може нема тільки якоїсь маракуї з патакаєю..... Отак й народилося тут на Донбасі "нЄштА", завдяки випадковому з"єднанню хаотично блукаючих атомів, колись у 30-ті роки минулого сторічча завезених сталіним товарняками з усіх боків неосязної кацапії. Народилося це "нЄштА" й вирісло під центнер за пів сторічча. Закінчило "виш", але у силу свого паскудного характеру не змогло протриматися на тій засаді, яка співпадала рівню його освіти. Хоч й паскудний норов мав, але працював не серед звірів хижих, а серед людей, які запропонували "нЄшту" іншу роботу, хоч й не у царських полатях, але цікаву й актуальну сьогоденню, та й на хліб з ковбасою не обмежену. Зауважу, що це "нЄштА" нащадок пасажирів сталінських товарняків, і як і його пращури, дуже полюбив все, що містить етиловий спирт. Не просто любив, а був навіть "спонсором" виробників "оковитої". Хоч гуртом, хоч "у одне рило". А хвастливе було...... А як очки заллє, так прям соловейком заливається про своє життя, про доньок від двох шлюбів, про жінок, які кип"ятком ноги собі опікаю від його неземної зовнішності, й величі його ума. Хвальком--- це він був у маму свою, та навіть свої хвороби у чесноти підносила. Але , ну її..... Я не про неї....
Все було добре. Україна тепла, ситна, весела, лагідна, а особливо добре те, що всіх й вся пробачає, і як що й сваре когось, то скоро відходе. А тут осінь 2013---Майдан. А за ним й "руская весна 2014" на Донбасі. І згадало наше "нЄштА", що воно "рускЄ". Й стало по сто разів на добу бубоніти : "рАсЄяпАмАгі!", та "путЄнввЄді". Зі спазмами у низу тулоба пересказував "сводкі з пАлЄй" заблокованої шахти-"володарки", та про штурми військової частини з міфічними "бЄндЄровцамі", аж про горілку забував вчасно випити.... А потім війна прийшла на землю Донбаса. Й замість грибів у сосново-барезових лісах з"явилися трупи ряжених казаків з расейщини, й зовсім сОЬрно стало нашому "нЄшту". Засобирався він тікати від війни, яку сам й покликав, у той біг, звідки й прийшла клята війна---- на "істАрічЄскую родіну". Мамка щаслива. Врятувала від "бЄндЄр" свого підстаркуватьго хлопчіка. Поїде дЄточка туди, звідки сама мамка тікала від голоду, злиднів, й одвічно п"яних морд.
На новому місці наше "нЄштА" влаштувалося на подібне виробництво. Й справи пішли не пагані, бо хоч і язиком помести любить, але й до роботи привчений. Але щось пішло не так. Чи то сплін, чи то ностальгія... Забухало наше "нЄштА". За грощі з жінкою перегризлося, бо "царья, ілі нЄцарь?". І опинилося воно у гаражі. Пити стало ще більше, поки товариш не знайшов його у зашморзі.
Повернулося через три роки "нЄштА"на Донбас купкою порохів у керамічному глечику з міцно притертою кришечкою.
На похороні було все: вий-рьов, запаморочення, й відказ ніг....
І висновок: "Убілі азйзірЫ"......
Зате від "хунти" врятувався.
Все це я написала для вати. Але нажаль вони це не читатимуть, а якщо й прочитають, то купою аргументів мене закидають, бо на їхню думку, я все одне не права.
