Українська соціальна мережа - UkrOpen
Меню
В темі 1 повідомлення

Діонісій Ххх
Чи можна створити єдину Помісну Церкву без УПЦ?

=======================================

Чому спроба президента створити ЄПЦ приречена на провал.

Насправді це абсурдне питання. У більш дохідливій формі воно звучить наступним чином, - чи можна створити Єдину Церкву без Церкви? Чи не правда, - дурість? Це все одно, як спробувати зробити залізну річ з паперу або приготувати собі їжу з неїстівних інгредієнтів. Скажіть про це кому-небудь і вас відразу засміють або викличуть швидку. Однак в області віри справи йдуть не настільки райдужним чином.

Хоча, цілком можливо і те, що сьогодні наше життя занадто часто стало нагадувати театр абсурду і тому ми вже не дивуємося тим численним неузгодженням або відвертим дурницям (щодо майбутнього Православної Церкви в Україні), які забиваються в голови пересічних обивателів через наші «незалежні» ЗМІ .

Відверто кажучи, мені важко зрозуміти логіку нашого Президента, який вирішив в черговий раз поспекулювати на ідеї створення Єдиної Помісної Церкви. Тобто, звичайно я розумію, що це початок його передвиборної компанії, але не можна ж так погано думати не тільки про православних українців, а й взагалі про всю Вселенську Церкву. Що це, як не приниження віруючих?

Або, може бути, наша влада хоче створити в Україні кишенькову релігійну організацію на зразок Англіканської церкви. Але тоді до чого тут Православ'я? Навіщо всі ці звернення до Вселенського Патріарха? Запевнення громадськості в тому, що розкольники з самопроголошеного «Київського Патріархату» і УАПЦ чекають не дочекаються, коли це станеться? Яке вони взагалі мають відношення до Православної Церкви?

Навіщо взагалі весь цей цирк, коли можна звернутися до фахівців і зрозуміти кілька простих, але дуже важливих речей.

Це внутрішня справа Церкви
По-перше, з точки зору православного віровчення і церковного права - Справжня, Єдина Церква, вже давно створена Господом нашим Ісусом Христом близько двох тисяч років тому. Сьогодні вона являє собою органічну єдність всіх Помісних Православних Церков, що мають благодатне спілкування в таїнствах і загальну (висхідну до апостолів) церковну ієрархію. При цьому адміністративний устрій Церков може бути різним - автокефалія, автономія, патріархат. На Україні ж Вселенське Православ'я являє собою Українська Православна Церква.

Так, що насправді, в Україні мова може йти не про створення ЄППЦ, а виключно про зміну канонічного статусу УПЦ. Це питання безумовно можна обговорювати, але, знову ж таки, це внутрішня справа Церкви і вирішити її в практичному ключі вона повинна без втручання держави. Бо держава, це люди, а серед них є і атеїсти, і буддисти, і мусульмани, і язичники і т.д. Ну скажіть, як вони можуть втручатися в справи християн? Ми ж не втручаємося в державні справи.

Коротше кажучи, це навіть не внутрішня справа УПЦ, це питання Вселенського масштабу. І про це представники УПЦ вже не раз нагадували і нашим розкольникам і нашій владі, що загралася в ЄППЦ . Так, наприклад, прот. Миколай Данилевич, у своєму інтерв'ю інформагенству УНІАН сказав наступне: «...кіріархальна Церква (Церква-Мати - авт.) повідомляє про своє бажання надати автокефалію своїй частині в Константинопольський Патріархат, як Церкві, яка є першою за диптихом. Константинополь розсилає повідомлення про це всім Помісним Церквам із запитом про те, чи погоджуються вони, і в разі спільної згоди, яку кожна з Церков висловлює на своєму Соборі, нова автокефальна Церква приймається в сім'ю Помісних Церков шляхом надання їй відповідного Томосу, який підписують Предстоятелі всіх (!) Помісних Православних Церков.

Відповідно, якщо говорити про українську ситуацію, то на даний історичний момент для Української Православної Церкви кіріархальною Церквою є Руська Православна Церква. Подобається це комусь чи ні, але це так. Тому якщо є бажання повної церковної незалежності, то з РПЦ слід домовлятися, підтримувати дружні стосунки, а не демонізувати образ Московського Патріархату, що у нас зараз і відбувається з боку окремих невизнаних православних конфесій.

Таким чином, питання автокефалії є зараз справою, яка стосується всіх Помісних Православних Церков світу, а не тільки одного Константинополя, на відміну від автономії, яка є внутрішньою справою конкретної Помісної Церкви».

Саме цього і не розуміють наші можновладці-мужі і тому вони постійно говорять про Константинополь в термінах, які можна застосувати швидше до католицтва і Ватикану аніж до однієї, нехай і першої серед рівних Православних Помісних Церков. Але ж пора вже зрозуміти, що: «Всі автокефальні Церкви рівноправні, хоча і займають різні місця в диптиху. При цьому мова йде тільки про перевагу честі однієї з Церков перед іншою, але не про відмінності в правах. Православ'я відкидає не тільки римсько-католицьку доктрину про намісництво Христа, не непогрішність Римського єпископа, але і домагання Константинопольських Патріархів на особливі права у Вселенській Церкві».

По-друге, визнання розкольників матиме фатальні наслідки для православної єдності, тому що створить прецедент, ситуацію, коли будь-яка група самозванців, яка оголосила себе «Православною Церквою», зможе претендувати на канонічний статус. А також це призведе до повного хаосу і анархії всередині кожної з Помісних Церков, коли всякий, хто не згоден з рішеннями свого священноначалія, зможе перейти в іншу церковну юрисдикцію, що неминуче призведе до розриву відносин між цими Церквами.

Дуже добре з цього приводу висловився митрополит Дніпропетровський Іриней. Зокрема, він сказав наступне: «Визнати таку розкольницьку групу (тобто УПЦ КП) - значить викликати на себе осуд всієї церковної повноти. Будемо міркувати логічно: якщо, наприклад, Константинопольський Патріархат захотів би визнати УПЦ КП Філарета, тоді ми б могли визнати розкол в Константинополі, там теж є свої «філарети» ... Автоматично стати на сторону розкольників - і відпасти від Вселенської Єдиної та Соборної Церкви», - зазначив митрополит Іриней.

Коротше кажучи, визнання розкольників стане початком «православного протестантизму» - нескінченного розподілу Церкви на нові і нові церковні юрисдикції, що не визнають один одного. Бажати цього можуть тільки вороги Церкви, вороги Христа! І тому, можна з упевненістю говорити про те, що ніхто з глав Помісних Православних Церков не визнає УПЦ КП.

Запевняю вас, в Константинополі добре розуміють наслідки такого кроку. І тому, питання про визнання українських розкольників, і створення на їх основі Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, ніколи не буде стояти на порядку денному в жодній з православних Церков. У тому числі і в Константинополі вже багато разів озвучували цю точку зору.

Тобто це взагалі не секрет. Питання лише в тому, чому наша влада робить вигляд, що нічого цього немає і, з дивовижною наполегливістю, продовжує твердити мантру про створення ЄППЦ.

По-третє, митрополит Іриней безумовно має рацію в тому, що визнання розкольників автоматично робить розкольником того, хто їх визнає. І тому, жодна Помісна Православна Церква не піде на такий самогубний крок.

Ось, що говорять про це канонічні правила Церкви: "Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в будинку: така має бути відлучений» (10-е Апостольське правило). У тому числі заборона на спільну молитву з єретиками і розкольниками, тобто з особами, вилученними із спілкування церковного (це безпосередньо стосується розкольників з УПЦ КП і УАПЦ), повторюють ще кілька канонічних правил, наприклад - 45-е і 65-е Апостольські правила, 33-тє правило Лаодикійського Собору, 2-е правило Собору Антіохійського і т.д.

Що Таке Автокефалія І Навіщо Вона Потрібна?
До речі, найцікавіше, в цій історії, полягає в тому, що сам факт визнання автокефального статусу УПЦ з боку всіх Помісних Православних Церков, не означатиме ізоляції Українського Православ'я від РПЦ. А адже саме цього і домагаються наші ура-патріоти, українські розкольники і наша влада. Справа в тому, що: «Самостійність автокефальних Церков носить обмежений характер, проявляючись лише щодо інших Помісних Православних Церков, але аж ніяк не до Вселенської Церкви, частиною якої вони є. Мова не йде про самостійність окремої помісної Церкви в питаннях віровчення, яке спочатку єдиним зберігається Вселенською Церквою (Ап. 37; Трул. 2). Будь-яка розбіжність з істиною, що зберігається всією Церквою, спричиняє за собою відпадання від Вселенської Повноти Православ'я ...».

У цьому сенсі між УПЦ і РПЦ завжди буде зберігатися євхаристійне спілкування.

І, все ж, найголовнішою умовою для отримання автокефалії УПЦ (ще раз зазначимо, що ніяка інша псевдо-православна організація в Україні, в принципі, не може претендувати на автокефальний статус) є не політична самостійність України, не етнічна відмінність регіону від основної території кіріархальної Церкви: «...Зовсім необхідною умовою установи Автокефалії є прагнення до Автокефалії церковного народу, духовенства і єпископату відповідної церковної області, причому значної більшості на всіх цих рівнях».

І, як це не здасться дивним, саме абсурдні заяви наших політиків, їх втручання у внутрішні справи Церкви, а також повне нерозуміння церковних законів і норм внутрішньоцерковних відносин, як раз і є головною перешкодою на шляху УПЦ до автокефалії.

Так, що краще вам, шановні добродії, відійти в сторону і зайнятися виконанням своїх прямих обов'язків, пов'язаних з поліпшенням якості життя українського населення. А Церква сама займеться облаштуванням свого внутрішнього життя. Тим більше у неї для цього є всі можливості. Про що власне і говорить двохтисячорічний досвід Церкви. Зрештою, така її внутрішня природа. Ось чому, за влучним зауваженням прот. М.Афанасьєва: «Церква сама зі своєї глибини змінює свої форми історичного буття. Церква прагне в даних історичних умовах знайти таку форму, в якій найбільш повно і найдосконаліше висловилася б сутність Церкви, сама Церква і її догматичне вчення».

======================================================
https://spzh.news/ua/zashhita-very/52854-mozhno-li-sozdaty-jedinuju-pomestnuju-cerkovy-bez-upc
Прикріпити